Тітка Міши з чоловіком попросили перевезти їм в село комод, замовлений в міському магазині. Міша з дружиною Ольгою і сестрою Машею жили в місті. Дівчата вирушили з ним. Величезний, важкий комод насилу впихнули в Мішину машину. Вантажити доnомагали працівники магазину. — Поїхали, — сказав Міша, — коли його дівчата сіли в машину. За час поїздки тітка три рази дзвонила їм, уточнити, де вони і як скоро доїдуть. — Та вже скоро. Не турбуйся, ночувати до вас напрошуватися не будемо, — відповідала тітці Маша, так як тітка дзвонила на її телефон.
Міша за кермом, а Ольгу вона за рідню не рахувала. Автомобіль Міші відмовив, коли до тітки з дядьком залишалося кілометрів п’ятнадцять. В лісі. Вона і так дихала на ладан, а тут взагалі здохла. Міша поліз під капот. — Як би не залишитися тут на ніч, — понудилася Ольга. — Та ні, скоро поїдемо. — Бадьоро відповіла Маша. — Зараз Мишко полагодить машину і далі рушимо. Міша мучився вже години чотири. За цей час» замовники » комода надзвонювали щогодини. Маша відповідала, що з’явилися непередбачені труднощі. — Все. Самостійно ми звідси не поїдемо, — дійшов висновку Міша. — Подзвони їм, нехай кого-небудь попросять приїхати на доnомогу.
У дядька Ігоря машина в порядку, нехай до нього звернуться. — Сумніваюся, що хто-небудь сюди приїде, — сказала Маша, але все ж подзвонила. Тітка з дядьком лише поцікавилися комодом, і на цьому припинили розмову. Молоді люди зрозуміли, що ніхто до них на доnомогу не приїде. Вранці приїхав друг Михайла, взяв на причіп його машину, і вони поїхали в місто. Родичі навіть не подзвонили, не поцікавилися як справи. Вони вже під’їжджали до гаражу Міші, коли подзвонив тьоткін чоловік. — Довго вас ще чекати? — Треба було нам вчора доnомогти, — відповіла Маша. — Поломка машини-це ваша nроблема. Що з комодом?