Я познайомилася з чоловіком ще в молодості, в студентські роки, ми відразу полюбили один одного і вирішили одружитися. Коли ми відіграли весілля, були ще студентами, і жили в комунальній квартирі, і не минуло й кількох місяців, як я дізналася, що ваrітна. По правді кажучи, цей момент був невдалим, так як ми були студентами, чоловік, звісно ж працював і вчився, але грошей постійно не вистачало. Ми не хотіли відмовлятися від дитини, щоб уникнути ускладнень надалі, чоловік сказав, що він буде поруч і разом ми зможемо виростити дитину.
Після народ ження доньки, ми намаrалися дати їй все найкраще, незважаючи на те, що я була в декреті, чоловік Ваня працював з ранку до вечора, щоб у нас було все.Коли моїй дочці виповнилося 3 роки, я дізналася, що вагітна, і знову у нас наро диться донька, чоловік був щасливий і сказав, що директор обіцяв підвищення і підняття зарплати, тому народ жувати я буду точно. Ми жили душу в душу і ростили дівчаток, у нас все стабилизовалась у фінансовому плані, але чоловік все одно працював дуже багато, говорив, що хоче сина. І ось настала довгоочікувана ваrітність, і потім ми дізналися, що у нас наро диться спадкоємець,
чоловік був просто на сьомому небі від щастя. Всіх дітей ми поставили на ноги, дали їм вищу освіту, щоб вони змогли заробити собі на хліб, зіграли їм шикарне весілля. Звичайно ж, ми не були мільйонерами, але лише завдяки наполегливій праці мого чоловіка і економії, ми змогли забезпечити наших дітей. У день весілля, ми подарували квартиру кожній дитині, але прикро те, що зараз вони живуть своїм життям, а нас згадують лише під час свят; у них немає часу на своїх батьків, і вони більше не зацікавлені у нас, так як пенсіонери вже не зможуть допомогти їм.