Після 16 років шлюбу від мене пішов чоловік. Останній рік я помічала, що він змінився, постійно зайнятий, похмурий і дратівливий. У мене і в думках не було, що щось не так. Після закінчення навчального року дочки він відправив нас в Англію. Коли після повернення він сказав, що ми повинні розлу читися, я була в աоці. Але ж у нас сім’я і донька? Так я дізналася, що у чоловіка є молода коханkа. Вони дуже люблять один одного. Він обіцяв забезпечувати дочку, поговорив з нею, намагався все пояснити. Квартиру залишив нам. Після розлу чення у мене почалася депресія, я ледве зібрала себе: треба було доглядати за дочкою.
Кожен раз донька поверталася з сяючими очима і розповідала, який прекрасний будинок у батька і його kоханки, куди її водили, що купували. Вона постійно порівнювала нашу квартиру з домом батька. Одного разу вона сказала мені, що Світлана класна, вони як подружки; ну, звичайно, вона ж зовсім молода, на 20 років молодше мого колишнього чоловіка. В мені говорили ревнощі і заздрість, але не до чоловіка, а до дочки. Після цієї розмови доньку до батька я не відпустила, на що вона влаштувала скандал і в сльозах втекла в свою кімнату. Я чула, як вона скаржиться батькові, потім стихла, а всі вихідні була слухняною.
Але через тиждень на порозі з’явився чоловік. Він сказав, що вони вирішили, мовляв, буде краще, щоб донька жила з ними: елітна школа, вступ до університету. Він забезпечить все найкраще для неї, а я зможу бачитися з дочкою, коли захочу. Я хотіла виставити його за двері, але в кімнату увірвалася дочка і почала kричати, що хоче жити з батьком. Я мовчки з обра зою відпустила її. Що такого я зробила, що улюблені люди залишили мене одну? Донька й справді часто приїжджала, добре спілкувалася зі мною, багато розповідала про своє життя. Тільки от образа не проходила — як би я щаслива не була за красуню-дочку.