— Марино Петрівно, Ігоре Володимировичу, у нас по квартирі всі документи готові. — Дякую. Я перегляну, і дам відповідь протягом найближчих днів, — сказала Марина. Купити цю чотирикімнатну квартиру запропонував Ігор. Її заступник та її ж чоловік. Він умовив її, що купівля квартири, єдиний законний спосіб врятувати хоч щось із засобів, якщо зазнає краху її фірма. А щоб ніхто не міг претендувати на неї, за пропозицією Ігоря, квартира, тимчасово, має бути оформлена на його ім’я. Марина уважно вивчала договір, коли її погляд натрапив на прізвище власника квартири. Дуже цікаво.
Марина зателефонувала своєму знайомому, який займається приватним розшуком. За два дні, Марина з Ігорем сиділи у кафе. — Квартиру оформимо на мене, — сказала вона. — Чому? Ми ж домовилися, – сказав він. — Мені не подобається, коли мене намагаються надути. — Що? — Ігорьку, ти вирішив, що можеш крутити мною, як хочеш? — Я тебе не розумію. — З твоєю появою збігся початок кризи на фірмі. Такої кризи, що хоч біжи. І я побігла б. Але ти обла жався із квартирою. Вона знайшлася дуже швидко. І повністю відповідала нашим, точніше твоїм вимогам. Але вона мені теж сподобалася. І тому я найняла детектива, щоб перевірити її ще раз.
Після твоїх адвокатів. Мені це влетіло в кругленьку суму. Але воно того варте. Адже це квартира твого зятя. Точніше , чоловіка твоєї двоюрідної сестри. Саме він, Павло Сергійович Ларіонов, твій колишній бізнес-партнер. З яким ви налетіли на великі збитки. І не можете розnлатитися із боргами досі. Отут ти й вирішив підсунути мені квартиру. Я оплачую покупку квартири, щоб врятувати кошти з дутої кризи і записую її на тебе. Таким чином, ви отримуєте і гроші на оплату своїх боргів, і квартира залишається при вас. Ігорю, ти звільнений. А квартиру я погоджуюся купити за половину запитаної вартості. Думайте…