У нас в селі була одна сусідка, Валентина. Вона була дуже самостійною жінкою, робила завжди все по-своєму, ніколи і ні в кого допомоги не просила. У Чоловіки вона собі вибрала найжа хливішого кандидата-Сергія, питущого, безробітного дармоїда. Чому вона це зробила — одному Богу відомо. Валя протягнула так років 15. Весь цей час вона працювала одна, тягла на собі всю сім’ю, виховувала двох синів. Сергій нічим особливо не займався. Він раз у раз час від часу kрав з дому гроші на алкоrоль, та й все. У 15 річницю весілля Валя виставила чоловіка за двері.
Їй вже було плювати на те, що в їхньому селі говорять про «разведенках», їй було все одно на слова «Не втримала мужика!» замість «Здрастуйте». Вона хотіла витрачати свої гроші на 2 дітей, а не на 2 дітей і чоловіка-остолопа. Валю вдома було не застати. Вона працювала 24 години на добу. Завдяки цьому її сини відучилися на юриста і на режисера. — Навіщо тобі це? Вони ж скоро забудуть про твоє існування. Нічого в них так вкладатися, — говорила Вале подруга, Галя. — Ось побачиш, мої невістки мені ще спасибі за це скажуть, — посміхалася Валя. Слова Валі збулися.
Її сини одружили на не менш прекрасних дівчатах. Валя з невістками чудово ладнала. Одного разу вона зайшла до Галі все при параді. — Я прощатися заскочила, подружка. Молодший каже, мовляв, негоже, щоб його мама в хатинці на курячих ніжках жила. Продаю я свою хатинку. Не знаю, коли ми знову зустрінемося, — з цими словами Валя міцно-міцно обняла Галю і пішла. У Валі зараз все відмінно, а Галька ходить, та розповідає всім, мовляв, Валя просто в інше село перебралася, ніхто її до себе не кликав, а сини її ні в що не ставлять; он, її єдиний син же про неї не згадує, з чого це Валіни повинні.