Я рано втра тив батьків в результаті неща сного випадку на відпочинку, виховувала мене бабуся. У неї досить застарілі погляди на життя, тому нам було важко знайти спільну мову, хоча я їй дуже вдячний за все, що вона для мене зробила. З одинадцяти років я з нею живу, і не було жодного дня, який не пройшов би без kонфліктів. Бабуся виросла в селі, її батько був дуже суворою людиною, колишнім військовим, тому вона жила в умовах військових: підйом о шостій ранку, зарядка, здоровий сніданок, виконання обов’язків, обід в строго відведений час і відбій о десятій вечора.
Я за таким принципом ніколи не жив і починати теж не хотів, тому у нас на кожному кроці були розбіжності. Чомусь з віком її вимоги до мене росли з геометричною прогресією. Я любив бабусю, але мріяв стати повнолітним, щоб скоріше втекти з села. Я мріяв стати кухарем з самого дитинства, але бабця відмовилась профінансувати моє навчання в технікумі. Вона дотримується тієї думки, що це не чоловіча професія. Вона вимагала від мене, щоб я або став військовим, або юристом.
Чесно скажу, мені обидва варіанти були не до вподоби. Я вирішив довчитися до кінця школи, почати працювати і все-таки вступити в навчальний заклад, у який хочу. Я радий, що залишився вірний своїй мрії. Я зараз вже дорослий, але свою професію просто обожнюю, живу в місті, знімаю квартиру. Після мого переїзду бабуся перестала зі мною спілкуватися. Мені бо ляче від цього, адже вона єдина близька для мене людина. Але я не знаю, як відновити наші відносини. Адже я не можу пожертвувати своїми мріями і бажаннями заради її уявлень.