Від Марини пішов чоловік, Павло. Не виніс nлачу двійнят, вічну зайнятість дружини, почав шукати втіхи на боці і утішався до розлу чення. Водночас до сусідньої квартири заселився новий сусід. Комісований за станом здоров’я, тридцятирічний підтягнутий чоловік на ім’я Антон. Вони познайомилися з Мариною, коли той допомагав їй піднімати візок у під’їзді. Марина готувала на кухні, коли почула шипіння води у ванній кімнаті. Пішла подивитись, а там з їхньої прорваної труби витріщала вода. — Допоможіть! Потоп! – вибігла з kриком Марина на майданчик. Антон одразу ж вибіг на поклик.
Залетів до неї у квартиру, потім кинувся вниз, перекрив воду у стояку, підвівся, допоміг Марині прибрати наслідки ава рії. Потім, оглянувши пошкодження, сходив у магазин, купив необхідне і почав усувати течу. Несправності усунув надвечірі. — Величезне спасибі! – сказала Марина. — Скільки з мене? — Анітрохи. А от якщо погодуйте, буду вкрай вдячний. У мене вдома кулею покати. Не встиг нічого приготувати, – усміхнувся Антон. — Звичайно, погодую, — повернула усмішку Марина. Антон пішов до себе, переодягся, вмився. Коли прийшов до Марини, стіл уже був накритий.
— У Вас дуже смачне харчо, — похвалив він господиню, — Ви собі уявити не можете, як я скучив за домашньою їжею. Велике спасибі. — Це я Вам повинна подякувати. Ви ж мене врятували від потопу. У цей момент відчинилися вхідні двері і увійшов Павло. Побачивши Антона, одразу накинувся на того з кулаками. Але сусід зловчився і хитрим прийомом знешкодив «аrресора». — Ти що твориш?! Навіщо з’явився? – зашипіла на Павла Марина. — Помиритися хотів, — буркнув той у відповідь. – А тут цей. — І що? Антон, між іншим, сьогодні врятував мене. А ти йди. Твою зра ду я ніколи не пробачу. І ключ залиш… Через два місяці Антон покликав Марину заміж, а за рік у них народився син.