Коли я тільки сказала моїм подругам, що закохалася в одного хлопця, всі були здивовані, адже були впевнені, що ніхто не здатний запасти мені в душу, адже я була відома тим, що віддавала весь свій вільний час і перевагу навчанню, і ніяк не відносин і хлопцям. Вони всі питали, хто він, і ось незабаром, під їх тиском я зламалася і зізналася, хто мій хлопець насправді. От тільки реакція у подруг була не така, яку я очікувала.
Все були розчаровані і навіть розлютилися, що я закохалась в нього. Мені пояснили, що цей хлопець не кращий варіант із існуючих, адже грає з почуттями дівчат і водить їх за ніс, а потім розбиває їх серця, а від цього лише краще себе почуває. От тільки я їх не послухала, все одно почала крутитися поруч з ним, із-за чого деякі подруги образилися на мене, що я їх ігнорую і перестали зі мною спілкуватися.
Незабаром та ж ситуація повторилася з батьками: коли ми вже практично зустрічалися, вони дізналися про це і були проти наших стосунків, от тільки я їх теж не послухала і продовжила з хлопцем зустрічатися. Ось тільки зараз, коли мені 21, я починаю розуміти, чому всі були так проти наших стосунків. З нашого весілля пройшло лише півроку, але він мене зра див. Уж зовсім пізно що-небудь міняти, мені треба було послухати рідних ще тоді.