Сина, Сашу, я виховувала одна. Чоловік пішов з сім’ї, коли хлопчикові було всього 5 років. Аліментів він ніколи не виплачував, тому сподіватися доводилося тільки на себе. Коли Саші виповнилося 22, він вирішив одружитися. Олена, на перший погляд, здалася мені пристойною дівчиною. Після весілля я запропонувала молодим переїхати до мене. Адже у мене трикімнатна, та й я постійно на роботі. Через кілька місяців ми отримали чарівну новину-Олена ваrітна.
Але паралельно цьому сталося щось дивне: Олена змінилася, та ще й кардинально. Будь-яка дрібниця могла стати для неї приводом для kонфлікту. Тоді я всіляко намагалася її зрозуміти: мовляв, положення, гормони. Ледве терпіла. А вона продовжувала нити з будь-якого приводу, говорила, що ми ніяк її не підтримуємо і нічим не допомагаємо. Але після народження внучки нічого не змінилося. Олена постійно вимагала від мене то приготувати вечерю, то забрати дівчинку з садка.
У якийсь момент я усвідомила, що абсолютно всі проблеми звалилися на мої плечі. Через це у мене погіршився стан здоров’я. Ліkар порадив мені часто гуляти на свіжому повітрі. Я сумлінно виконувала приписи, і ось одного разу, повернувшись з прогулянки, я почула розлючений kрик невістки: — Дівчинці нічого їсти! Невже вона не могла хоча б макарони зварити? Я втомилася. Зараз я з нею не розмовляю. Син на мене обра жається. Заради нього я готова на все, але терпіти істе ричну невістку вже точно не збираюся.