Татова неділя закінчилася, і батько віз Ярика назад додому. Виходячи з машини, Ярик подумав, що не завадило б нагадати батькові про майбутні батьківські збори: — Пробач, брате, завтра ніяк не зможу, — безтурботно сказав батько. — Але, тату, ти ж обіцяв! — Обіцяного три роки чекають, — віджартувався батько і зупинився перед сквериком. — Вискакуй, давай, я спізнююся. Батько поїхав, а Ярик все ще стояв як прибитий. Йому було важливо, щоб батько був на цих зборах. Класна хотіла повести хлопців на екскурсію і збори в основному були саме для обговорення цього заходу. Від роздумів його відвернула машина, що забризкала його брудом. Ну от, ніби мало було, що з матір’ю назрівала неприємна розмова, тепер ще й бруд на куртці. Ярик спробував почистити куртку, але тільки розмазав бруд ще більше.
Мама сиділа перед комп’ютером і щось обговорювала із подругою. — Мамо, ти підеш завтра на батьківські збори? — Ти ж сказав, що батько піде. – Він не зможе. — А я тут причому. З ним домовився, з нього й вимагай. — Але чому ж ти не хочеш піти? — Тому що я доросла зайнята людина, і справи свої планую заздалегідь. У мене весь завтрашній день розписано. Мати обернулася до нього. — Що з курткою? Ви що, з батьком у багнюці валялися? — Ні, це мене машина забризкала. — А чому зі мною такого ніколи не трапляється? Що ні зустріч із батьком, то якась неприємна подія. Ярик подумки вилаяв себе за те, що не залишив куртку в передпокої, але надію вмовити маму не втратив: — Ну, будь ласка, мам, там будуть усі батьки, обговорюватимуть…
— Що б там не обговорювали, це буде в загальному чаті, тож я все дізнаюся. Чому твоя вчителька вважає, що ми маємо кидати всі свої справи і вдаватися до школи за першим її покликом? Ярик стояв і сопів. Мама вирішила змусити батька виконати свою обіцянку та зателефонувала йому. Вони сперечалися, як завжди. Мама звинувачувала батька в байдужості до сина, у безвідповідальності, втім, як завжди. Ярик пішов у свою кімнату і спробував щось почитати, але голос матері не давав йому зосередитися. Нарешті вона замовкла й увійшла до кімнати Ярика. — Та не дмуйся ти, — обійняла вона Ярика. – Піду я на ці твої збори. Я ж люблю тебе. Ти не голодний, бо я щось зголодніла? Ярик видихнув. Ну, якщо мама пообіцяла, то так воно і буде.