Відразу після весілля ми з моїм чоловіком вирішили, що хочемо дітей. У чоловіка робота була високооплачувана. Жили ми в трикімнатній квартирі, яку він купив ще до весілля. Минуло приблизно чотири роки, але завагітніти у мене так і не виходило. Тоді я вирішила, що мені потрібно записатися в клініку і пройти обстеження. Прийшла я на прийом, відразу здала всі необхідні аналізи. Добре, що всі мої побоювання так і не підтвердилися. Я почала плакати від радості, коли лікар сказав: — Ви абсолютно здорові, а потім додав: — Нехай ваш чоловік прийде на огляд. Коли чоловік прийшов з роботи, я вирішила з ним поговорити і все розповісти. Думала, що він буде проти, щоб пройти обстеження, але він погодився. Взяв на роботі відгул і на наступний день поїхав в клініку. Додому він повернувся пізно вночі. Виглядав він досить погано.
На моє запитання, чому він не відповідав на мої телефонні дзвінки, відповів, що не хотів мене засмучувати. Лікар сказав, що у нього не може бути дітей. Вихід був — зробити ЕКО, але чоловік відмовився від цієї процедури. Я не могла заснути, і вночі мені прийшло в голову усиновити дитину. Під час сніданку я розповіла про свою ідею чоловікові, він сказав, що потрібно подумати. Ми хотіли приховати усиновлення, тому виїхали з нашого міста на півроку. Чоловік у мене працював програмістом, тому з легкістю міг працювати з дому. Ми почали готувати всі необхідні документи на усиновлення. Ми були на сьомому небі від щастя, коли нам дали позитивну відповідь. Потім сказали, що, коли буде відмова в пологовому будинку, то відразу повідомлять. Через місяць пролунав довгоочікуваний дзвінок. Нас привітали і сказали, що ми можемо приїхати і подивитися на малюка. Ми не втрачали ні хвилини. Ми з чоловіком хвилювалися, адже це була маленька дитина. Медсестра вийшла до нас з малюком. Він солодко спав.
Вона сказала, що зараз принесе ще одного, і ми зможемо вибрати. Я відмовилася, сказала, що ми беремо цього. Це був хлопчик. Він ніжно глянув на мене і почав розмахувати своїми ручками. Я взяла його на руки і обняла. Я просто не могла описати ті емоції, які відчувала в той момент. Назвали малюка Богданом. Вже через тиждень ми повернулися повноцінною сім’єю в наше рідне місто. Приймали вітання і подарунки від наших ро дичів і знайомих. З тих пір я повністю занурилася в дитячі турботи. На вихідних ми вирішили спокутувати малюка: я пішла за Богданом в кімнату, і впала без свідомості. Чоловік одразу викликав швидку. Мене поклали на обстеження. Чоловік разом з сином приїхали до мене в лікарню. Пізніше лікар сказав йому, що нічого страшного немає, таке буває під час токсикозу. — Якого ще токсикозу? — здивовано запитав чоловік. — Простий токсикоз — сказав лікар і пішов. Ми сильно посварилися з чоловіком. Він почав звинувачувати мене в зраді. Я його з усіх сил намагалася переконати, що не зраджувала!
— Як не зраджувала? У минулому році мені лікар сказав, що я ніколи не можу мати своїх дітей. На наступний день він поїхав в ту саму клініку, де йому поставили невтішний діагноз, щоб ще раз пройти обстеження. Коли мій Віктор отримав всі результати, він поставив лікаря питання: — Як це могло трапитись? Ви тоді сказали мені, що я безплідний. — Пане Вікторе, нам потрібно кілька днів, щоб детально вивчити ваші аналізи. Чоловік повернувся додому з величезним букетом троянд і золотим колечком. Він просив у мене вибачення за те, що відразу мені не повірив. Ми помирилися, а через вісім місяців у нас нар одилася дочка Діана. Через півроку чоловікові знову призначили обстеження, щоб остаточно переконатися, що у нього все добре. Зараз нашій донечці вже 1,5 року, а синові скоро виповниться 3. Ми чекаємо третю дитину, правда — ця вагітність протікає досить складно для мене. У клініці нам сказали, що ми не перші, хто усиновив дитину, і у кого сталося таке диво після того! А вам сподобалася історія?