Мені 27; ми з Михайлом недавно одружилися. Я була дуже щасливою. І зовсім не належу до тих невісток, що терпіти не можуть своїх свекрух. Я зі своєю навпаки дуже добре жила. Вона чудова жінка, як мені здалося після знайомства. Дбайлива в міру, спокійна, намагається не влазити в наші відносини. Я вже грішним ділом подумала, що у мене найкраща свекруха в світі. Однак, дуже помилялася. В день весілля все пройшло чудово. Я літала в хмарах.
Поруч зі мною — прекрасний чоловік. І мама його неймовірна жінка. Все-таки мені з нею пощастило, як я вважала. Проте, постало питання де нам жити. Вирішили так, що поселимося у свекрухи. У неї просторий особнячок. А гроші, які повинні були віддавати за оренду, ми б відкладали на власне житло. І ця ідея здалася мені просто чудовою. Все-таки, поки приживаючись, а свекруха ще й допоможе з побутом. Як же я помилилася. Мама чоловіка перетворила мене в справжнісіньку раbиню.
Спочатку вона просто допомагати просила — час від часу. А потім взагалі сказилася. Всі свої обов’язки на мене скинула. Я і прала, і прибирала (навіть в її кімнаті), і на городі працювала, і їсти готувала. Пожили ми так десь три місяці. А далі я сказала, що не витримую. Тому зараз шукаємо з чоловіком хороше житло, щоб орендувати. Хоча свекруха, можливо, і образилася трохи, але це наше життя. І всі рішення повинні приймати ми.