Машу змусили сидіти в кабінеті директора, чекаючи матір. Вчителька наполягала, що шкільний міліціонер не може допитувати дівчинку без присутності дорослих. Раніше того ж дня однокласник вирішив зіграти жорстокий жарт. Він підсунув до рюкзака Маші телефон іншого учня, а потім благополучно забув про нього. Коли вчителька вимагала знайти винного, який взяв телефон, усі пальці вказали на Машу, бо телефон задзвонив із її сумки. Вчителька не стала розбиратися, а просто відвела Машу до директора.
Однокласники Маші дивилися з осудом і перешіптувалися за її спиною. – Маша, це я поклав туди телефон, – нарешті зізнався Мишко. – Досить виправдовувати її, Мишко. Я знаю, що тобі подобається Маша, але кожен має відповідати за свої вчинки, – сказала вчителька. Ситуація загострилася, коли мати учня, який втратив телефон, подала заяву в nоліцію. Тепер довелося викликати міліцію та маму Маші.
Приїхавши, мама Маші відразу ж почала її лаяти: – Маша, навіщо ти вкрала чужий телефон? Чого тобі не вистачає? – Мамо, я його не брала, – твердила дівчинка, але ніхто їй не вірив. – Може, хоч зі мною ти будеш чесною? – Зі сльозами на очах запитала мати Маші. Маша не встигла відповісти, як прийшов слідчий. – Ви мама Маші? – спитав він. – Ну, так, я… У цей момент двері зі скрипом відчинилися і з’явилася голова Миші. – Будь ласка, відпустіть її. Це був просто невдалий жарт з мого боку. Я кинув телефон у сумку Маші і забув про нього, – сказав хлопчик.
– То ви просто намагаєтеся взяти провину на себе чи це щиросерде визнання? – з посмішкою спитав слідчий. – Чистосердечне! – вигукнув Мишко. – Ну, це дурний жарт, юначе… – посміхаючись, відповів слідчий. Чоловік у формі важко зітхнув, порвав протокол та зателефонував батькам потерпілого, які погодилися припинити справу, оскільки телефон було знайдено. – Маша, чому ти завжди потрапляєш у неприємності? – спитала мама, – дочко, вибач, що я тобі не повірила… Пізніше Мишко вибачився перед Машею і перед усім класом. З того часу він утримувався від таких жартів.