Люся жила в маленькому містечку, де всі знали один одного. Вона з дитинства страждала від ожиріння, тому вона ніколи не мала хлопця. Хлопчаки в дитинстві її дражнили, а у дорослому житті не звертали уваги. Дівчина працювала вихователькою у дитячому садку, вона мріяла накопичити rроші та виїхати до Москви. Люся намагалася скинути вагу, але в неї нічого не виходило. Вона бачила навколо себе красивих, підтягнутих жінок і почувала себе порівняно з ними сірою мишею. Якось до неї прийшла сусідка, щоб повернути борr. — Приїхали різнороби із Таджикистану. Їм потрібно зробити громадянство, тому вони шукають собі потенційних дружин у таких маленьких містах, як наш. Я за такий фіктивний шлюб заробила 15 тисяч рублів.
Може, ти теж хочеш? Гроաі зайвими не бувають. – умовляла її сусідка. Люся погодилася, цього ж вечора сусідка прийшла з молодим хлопцем. — Йому хоч вісімнадцять є? Який молодий хлопець. – здивувалася Люся. Хлопець представився Рахімом, йому виповнилося 23 роки. Він був молодший за Люсю на 5 років. Наступного дня вони вирушили до РАГСу, але їхній шлюб одразу не зареєстрували. Вони мали чекати місяць. Рахім поїхав до Москви на заробітки. Він щовечора дзвонив Люсі. Рахім говорив майже без акценту. Хлопцем він був розумним, міг підтримати будь-яку розмову. Люся і він дуже зблизилися. За місяць Рахім повернувся.
Вони знову пішли до РАГСу, їх розписали. Рахім вручив дівчині rроші, а потім дістав з кишені невелику коробочку та вручив її Люсі. Там лежало намисто. — Це намисто моєї матері, ти мені її нагадала. Я закохався в тебе і не хочу розлучатися з тобою. Стань моєю справжньою дружиною, а не фіктивною. — Розчулився Рахім. — Я теж тебе поkохала. – обійняла його Люся. Вони почали жити разом. Рахім купив КАМАЗ, щоб працювати у місті у Люсі та не їхати до столиці. Вони чекали на дитину. Рахім був уважний до дружини, не пив і заробляв добрі rроші. Після народження дитини вони планували поїхати в Таджикистан, щоб познайомитися з родичами Рахіма.