Дядько Коля жив у місті, була у нього квартира Двокімнатна. Його племінниця Маша приїхала в місто вчитися на медсес тру, ось і оселилася у свого дядька. А він якраз вийшов на nенсію, та й здоров’я стало кульгати, ось Маша йому і доnомагала у всьому. Сказав якось дядько Коля жартома, що як помре, так відразу квартира Машці дістанеться і більше нікому. Тільки цей жарт не сподобався сестрі Ірі і брату Ігорю, які жили в селі. Зазвичай влітку дядько Коля приїжджав до них в село, чимось допомагав по господарству, ходив на риболовлю і в ліс. Дуже він любив своє рідне село і літа без нього не уявляв. Тільки Ірі та Ігорю стало прикро, що не їхнім дітям його квартира в місті дістанеться. У самого ж дядька Колі не було дітей, та й дружини теж … якось не склалося. Але він дуже любив своїх племінників. — Іра, Привіт. Я сьогодні квитки взяв, так що завтра ввечері вже у вас буду.
— Ой, Коль, у нас не вийде залишитися. Місця немає, ми ремонт затіяли, самі абияк в сараї тулимося. — Та я якраз з ремонтом доnоможу і швидше його закінчимо. — Ні, все одно у нас місця мало, так що не цього разу. Тоді дядько Коля подзвонив братові Ігорю: — Ігорьок, завтра зустрічай, я приїжджаю. — Коля, так не вийде у нас залишитися. Ми зайняті будемо-лазню будуємо, та й місця немає. — Так я у сина твого в кімнаті можу залишитися, мені окремої кімнати не треба. А з лазнею я вам доnоможу. — Не потрібно доnомагати. А з сином не уживешся, він цілодобово біля комп’ютера, тобі заважати буде. Увечері Маша помітила, що з дядьком щось не те, сумний такий. Він і розповів, що рідня його приймати не хоче. — Так я зараз з тіткою Любою, маминою подругою, поговорю. У неї є літній будиночок, можеш там залишитися, вона жінка хороша, точно буде не nроти. Так поїхав дядько Коля до Люби.
Вони швидко зжилися, він доnомагав жінці в городі, поправив курник, баню підлатав. Вони навіть разом на риболовлю ходили, а потім юшку варили. Зустрів одного разу дядько Коля Іру з Ігорем в магазині. — А що це ти в село приїхав, а до рідних не ногою? Ні з ремонтом, ні з лазнею не доnомагаєш, — почала Іра. — Так мене рідні бачити у себе не хотіли, місця у вас, бачте, не виявилося. Ну раз вам моя допомога не потрібна, то хоч сусідці допоможу. Навіть чужі люди прихистили. Відтоді перестали спілкуватися Іра та Ігор з дядьком Колею. А він був радий, що хоч під старість років зрозумів, які у нього брат з сестрою. Дядько Коля вирішив залишитися у Люби, хороша вона була жінка, господарська, ближче всіх вона йому стала. А Маша раділа за свого дядька, хоч на nенсії знайшов він своє щастя.