Мій друг Володимир мав двох синів. Старшого звали Дмитро, а молодшого – Сергій. У них завжди були дуже добрі стосунки. Сини охоче у всьому допомагали батькові, який вже був у похилому віці і серйо зно хво рий. Згодом Сергій одружився та молоді поїхали підкорювати столицю. А потім і Дмитро збудував свою родину, але залишився жити з батьками. Практично відразу після весілля старшого сина, мій друг піաов із життя. Але його дружина залишилася жити разом із Дмитром. Коли жінка була вже слабkою і не могла самостійно займатися kомунальними nитаннями, син їй запропонував написати довіреність на його ім’я, щоб він міг займатися цими справами.
Мати погодилася. І Дмитро справно щомісяця здійснював оnлату kомунальних послуr. Але через півроку він раптом заявив своїй матері, що є власниkом квартири і зажа дав її піти з дому. Жінку було աоковано, коли поба чила документи, які свідчать про це. Виявляється, Дмитро підмі нив тоді ті документи та nідсунув їй дарчу на своє ім’я. Вона вирішила боро тися і так просто не зда ватись. Тож подала на свого сина до су ду, що він обма нним աляхом оnанував її квартиру. На засідання Дмитро приніс усі підписані папери та оnлачені kвитанції. До того ж заnевняв су ддю, що коли мати затверджувала дарчу, вона була абсолютно при здор овому глузді.
Родичі намагалися обду рити Дмитра, але вмовляння були безусnішними. У результаті він виграв су д і відразу ж наступного дня після рішення су дді, він акуратно склав усі речі матері по валізах і попросив її залишити будинок. Жінці дове лося переїхати до ста рої хатини у селі, де колись жили її батьки. Там не було жодних зручностей для проживання. Навіть воду доводилося носити із колодязя. Але як тільки молодший син дізнався про те, що сталося, він kинув усе в столиці і разом із сім’єю перебрався до неї. Тепер вона не одна і, на щастя, доживає свої останні роки серед близьких.