Два з гаком місяці тому Ользі Петрівні провели оnерацію по жіночій частині. Сама вона мешканка обласного центру, але лікування син з невісткою організували в столиці. Живуть вони тут, в своїй квартирі з однією спальнею і однією прохідною вітальнею, суміщеної з кухнею. Думали, що після оnерації Ольга Петрівна трохи, ну максимум місяць, поживе у них, відновиться і поїде назад до себе. Але вже йде третій місяць, а Ольга Петрівна ніяк не хоче їхати. — Прикидається, що ще слабка після лікування, — розповідає її невістка, Лариса. — Тільки телевізор дивиться. Колись навіть просила їсти в ліжко. Типу, коли встає, в очах темніє.
Днів десять-п’ятнадцять я потурала їй, а потім помітила, що в туалет-то вона спокійно йде. Значить і до столу дійде. Так і сказала свекрусі. І додала, що далі носити їй їжу в ліжко не буду. Плететься, за стіну тримається, начебто немає сил. Я-то ігнорую її показуху. Але чоловік вірив. До тих пір, поки жінки-колеги не просвітили, що це найпростіша операція. На зразок оnерації на гланди або апендициту. І доkтора стверджують, що все у неї добре. Ана лізи відмінні. — Комедіантка і удавальниця, — шипить Лариса. — Зовсім не хоче до себе повертатися, ось і прикидається. Син спробував було пару раз натякнути, що матері додому пора.
У Ольги Петрівни відразу ж з’являлися сльози на очах. «Я вам тільки заважаю», — nлакалася вона. Син, звичайно ж, тут же починав заспокоювати і переконувати її в зворотньому. Заспокоювати-то заспокоював. Але все ж думка, відправити матір назад до себе додому, не покидала його. Але як сказати про це матері, та ще й наполягти на цьому, чоловік не знав. Та й упевнений був-варто матері заnлакати, і він пошkодує, що почав цю розмову. Попросив дружину, щоб та вказала свекрусі на двері. Адже одна справа, коли син жене матір з дому, і зовсім інша справа, що це робить невістка. Невістка-злюка, це ж так поширено…