Інна Романівна у минулому працювала головним інженером на заводі. Вона багатодітна мама, у неї троє дітей: дві дочки та син. Жінка довго не могла влаштуватися на новому місці проживання. А звикати їй довелося до життя в будинку для людей похилого віку. Багато років тому, Інна Романівна жила цікавим, яскравим, насиченим життям. Жінка встигала все: виховувала дітей, господарювала і по повній працювала на роботі. Як вона все це поєднувала, знає лише вона сама… Дітям, з раннього дитинства вона прищеплювала любов до близьких та доброту, але, мабуть, щось упустила у вихованні нащадків. Настав час, коли Інна стала старою, безпорадною жінкою. Але діти не захотіли покращити її старість. Син Іван давно переїхав жити та працювати в інше місто. Ваня надсилає їй листівки на Новий рік, і на цьому увага та турбота закінчуються. Дочки жили в цьому місті, але у них давно свої сім’ї та турботи. Жінка стояла біля вікна і по її обличчю текли сльози. За вікном тихо падав сніг, а за парканом вирувало життя. Було напередодні Нового року. Перехожі поспішали додому, в руках у них були пухнасті ялинки. На обличчі Інни застигла посмішка. Жінка заплющила очі і згадала, з яким нетерпінням раніше чекала на це свято.
Адже цей день був днем народження. Вона запрошувала багато гостей, удома панувала весела та радісна атмосфера. А зараз, вона самотньо сидить у цій комірчині. Навіть її подруга по нещастю, Віра Петрівна, десь ходить із самого ранку. Можливо, їй набридло дивитись на сумне обличчя Інни. Раптом хтось постукав у двері. — Зайдіть! – голосно сказала жінка. Двері відчинилися і в кімнату ввійшла делегація з бабусь, яку очолювала Віра Петрівна. — Вітаємо з Днем народження! Бажаємо великого щастя та міцного здоров’я! — задерикувато крикнула одна з бабусь і презентувала Інні вовняні шкарпетки. — Ой! Дякую, дівчата! Як несподівано, — розгубилася іменинниця. — Віро, чому ти мене не попередила? — Тоді б сюрпризу не вийшло! – сказала Віра Петрівна, дістаючи величезний торт. — Сідайте, зараз чай питимемо і торт їстимемо. — заметушилася Інна Романівна. Бабусі засиділися допізна. Спочатку відзначили День народження, а потім – Новий рік. Бабусі поринули у спогади та співали пісні. При цьому жодна з жінок жодного разу не згадала про дітей.
Швидше за все, мешканцям цього будинку не хочеться думати про це. Інна Романівна трохи підбадьорилася. Очі зайнялися живим блиском, адже до цього вона дивилася поглядом побитого собаки. Гості сиділи майже до ранку, а потім розійшлися по кімнатах. Інна довго не могла заснути. Сон прийшов лише вранці. — Мама! Мамочка! Вітаю тебе з Днем Народження та з Новим роком! — Почула вона десь далеко. Бабуся посміхнулася, адже вона побачила уві сні свого Ванечку. Як він виріс, справжній чоловік став. — Мамочко, прокидайся! Що з нею? Вона захворіла? — Запитав він у чергової. — Обстояти. Вони з дівчатами Новий рік відзначали до ранку, – сказала та. Інна прокинулася і, розплющивши очі, мало не впала з ліжка від несподіванки: — Ванечка? Це ти? Я не сплю? То був не сон? — Жінка на секунду втратила дар мови, а потім заплакала від щастя. — Це не сон. Мамочка, я тільки після приїзду дізнався, що Машка з Юлькою відправили тебе сюди. Я приїхав учора без попередження, хотів сюрприз зробити… А тебе ні…
Чому ти мені не сказала, що ти в будинку для людей похилого віку? Я навіть не міг про це подумати. — Зі мною все добре, синку. Вчора подруги привітали мене із Днем народження, і ми всі разом Новий рік зустріли. – на обличчі матері з’явилася сумна усмішка. — Давай збирайся швидше, часу й так мало. Я квитки вже купив. Поїзд сьогодні вночі. – Куди збиратися? – не зрозуміла Інна. – Як куди? Додому. Не хвилюйся, дружина в мене дуже хороша і чекає, коли ми приїдемо. Хоч із онуком понянчишся. — Ванечка. Я навіть не очікувала, що так вийде. — Жінка розплакалася. — Досить плакати, збирай речі. Я тебе чекаю. Тут тобі нічого робити. Віра Петрівна сиділа поруч і очі її були сповнені сліз. – Збирай валізи, Романівно. Чого думаєш? Син ось який добрий у тебе виявився! – Так. Ванечка у мене золото, весь у батька. — Інна Романівна посміхнулася і почала збирати сумки. А ви вірите у чудеса перед святами?