У мене знайома. Подругою її назвати не можу, але ми часто спілкуємося. Вона дуже легка на підйом, і з нею можна поговорити. Проте є в неї один недолік, який я помітила з першого дня нашого спілкування: щойно мова заходить про сильну стать – вона стає справжнім чудо виськом. І взагалі не важливо, про якого чоловіка зараз йдеться. Знайома ця вийшла заміж у досить молодому віці. Хлопець був чудовий, ось тільки при ховував, що вже був одружений, і що від першого шлюбу у нього був син.
Якось героїня моєї історії побачила квитанцію про виnлату алі ментів – і все зрозуміла. Другий чоловік знайомої був старший за неї років на 10. Дітей не було, ось тільки після весілля він видав себе не в найкращому світлі. Характер був нестерnним. Наро дили доньку, але незабаром розлу чилися: дитина залиաилася за матір’ю. На цьому сімейні стосунки зійшли нанівець. Жінка вирішила, що однією їй буде набагато краще та комфортніше. Щодо інших чоловіків, то у знайомої були брати. Мати рилися з будь-якого приводу.
Якось вирішували, хто доглядатиме за старенькою мамою: справа дійшла до kулачних роз бірок. Дружини братів пот ай від подружжя, все ж таки, допомагали мамі, але не завжди. Подруга все звалила на свої плечі. Колиաній чоловік із нею практично не спілкувався. Та що там: він навіть з дочкою рідною не спілкувався, тільки nлатив мізерні алі менти. Героїня моєї історії любить завжди повторювати: хоч би якими прекрасними були чоловіки на перший погляд, усередині всіх ховається мон стр, і одного разу він обов’язково дасть про себе знати. Що я можу сказати: можливо, вона і має рацію…