Коли Ігор, школяр із провінційного містечка, вступив до столичного ВНЗ, його батьки наnружилися та купили сину однокімнатну квартиру у столиці. Щоправда, оформили квартиру на своє ім’я. Світлана Семенівна, мати Ігоря, ще в пору студентства сина пару — трійку раз на рік відвідувала сина. Привозила і готувала домашню їжу, контролювала життя сина, та й сама гуляла столицею, магазинами, ринками. Сьогодні Ігореві тридцять два роки, закінчив інститут, влаштувався на роботу, відремонтував та облаштував цю саму однокімнатну квартиру, обставив новими меблями та побутовою технікою. Три роки тому Ігор узяв за дружину Галину, дочку Ольги Захарівни.
При цьому регулярні наїзди Світлани Семенівни не лише не припинилися, а й не зменшились у частоті. Останні кілька років Світлана Семенівна почала обсте жуватися у столичних ліkарів. Провінційні ліkарі її не влаштовують. Внаслідок її наїзди тривають місяць. Поки Ігор жив один, приїзд матері нічим не заважав. Але тепер, коли він одружений, приїзд матері в гості завдає молодій сім’ї певних незручностей. Три дорослі люди, в однокімнатній квартирі… Ну день, ну другий, ну тиждень… Але місяць – терnіти таку не просту справу. Тим більше, що Світлана Семенівна та почуття такту не мають жодного стосунку.
Сує свій безцеремонний ніс туди куди можна, і куди не можна, вимагає, щоб син і невістка беззаперечно слухалися її, kритикує з приводу і без… Ігор уже сам не радий приїзду матері, але ні зробити, ні сказати нічого не може. Галина ж, на час турне Світлани Семенівни столицею, просто бере і переїжджає до своїх батьків. От і виходить, що чоловік із дружиною, Ігор із Галиною, три місяці на рік живуть окремо. А свекрусі хоч би хни. Приїжджає і в вус не дме. І що цікаво, жодних особливих причин для її приїзду немає. І все одно їде. І неприємностей, які вона завдає синові своєю появою в столиці, помічати не бажає.