Моя сестра вийшла заміж чотири роки тому. Зараз вона вже мама трирічного хлопчика, а я – тітка та хрещена його. Мені 22, я навчаюсь в університеті і працюю. Іноді бувають дні, коли я можу повеселитися з друзями. Вони у мене, у зв’язку із щільним графіком – святі та рідкісні. Важко, звичайно, все поєднувати, але я намагаюся. Сестра моя, яка мати прекрасного Богдана, не працює. Вічно ходить салонами; для кого чепуриться, тільки, не розумію. Її чоловік місяцями у відрядженнях, тому салони моїй сестрі не потрібні по суті. Богдаша ходить у сад, мама його вранці відводить і цілий день лежить удома прохолоджується.
Нещодавно дзвонить мені: -Виручай! У мене салон, нігті. Я не можу забрати Богдана. Ну я погодилася. Справ у мене ввечері не було. Після університету зайшла до саду – забрала. Далі за тиждень приїхав чоловік сестри з відрядження. -Виручай, забери Богдана! Чоловік приїхав. Сама розумієш, довгий час не бачилися, хочемо побути наодинці. -Можу забрати, але лише до 8 вечора. -Спасибі сестра!!! Ну, ніхто не забрав його, звісно, скільки я не дзвонила, не писала. Богдан крокодилячими сльозами облився, доки маму з татом чекав. Прийшли під 12. Стою, дивлюся на них, а вони веселі; мабуть, добре вечір провели.
У цьому історія не закінчується; через три дні знову дзвонить. На день народження вони зібралися із чоловіком. А Богдана брати з собою не хотіли, чи бачите, там діти будуть дорослішими, йому там просто не цікаво буде. -Я дуже рада за вас. Але в мене своє особисте життя також є. Це ти його мати, а не я. Чудово знаєш, що в мене є і навчання, і робота. Це твій син, на дні народження тим більше діти будуть, так що бери його з собою. Обра зилася ще на мене; а я мамі зателефонувала. Мама її відчитала. Сидить удома ще й хоче з моєї шиї ноги звісити.