День тому щось не ті з’єднання їла і отруїлася. Досі з лікарнею не дійшло, але всю ніч мерзла, ну діло і му чило. Сподівалася, що до ранку пройде, але не пройшло. А мені, кров з носу, необхідно було їхати відкривати магазин. Ключі є тільки у мене. З гріхом навпіл дісталася до роботи на тролейбусі. Відкрила магазин, мені трохи полегшало, я посиділа на роботі півгодини, трішки відпочила, і поїхала додому. Назад їхала автобусом. Знайшла місце, сіла. Голова памо рочиться, ну дить, тря се на вибоїнах, і стоїть сильний запах пального. Вимушено терпіла. На якійсь зупинці в автобус піднялася габаритна, голосиста бабка.
Встала біля мене і зажадала, щоб я їй поступилася місцем. А мені і так було поrано, rірше нікуди. Я промимлила, що поrано себе почуваю, і стояти не можу, тому і місцем поступатися не буду. Бабка, напевно, була rлухувата, тому повторно висловила свої претензії на сидіння. Я голосніше повторила свою відповідь. Бабка підняла такий Верес, як свиня, яку тягнути на забій. Ора ла, що їздять тут всякі, одурманені, місцем літнім не поступаються. До її вереску приєдналися інші пасажири. Гавkали мене як могли. А я побо ююся що-небудь говорити, бою ся мене зну дити.
Мені ще й nрикро, що коли я їду здоровою, то завжди місяцем поступаюся. Хоча ніколи не чула подяк. А тут на ногах стояти не можу — і нате вам, влаштували пташиний базар. З великими труднощами доплелася до будинку. Весь день лежала пластом. На наступний день вже відчувала себе нормально. Чому я це все розповіла? Тому що, тепер я буду ретельно вибирати-кому поступатися місцем, а кого грати. На наха бних бабок, начебто вчорашньої, навіть дивитися не буду. Я від неї такого про себе вислухала, що тепер у мене років на п’ять індульгенцій вести собі так, як мене описали.