Хочу розповісти Вам про випадок, який був найнеnриємнішим за весь час, що ми з чоловіком живемо разом. Мій чоловік зателефонував і сказав, що затримається. Таке було нормою у нього на роботі, тому я не здивувалася і почала виконувати свої справи вдома. А приблизно о восьмій вечора він прийшов додому. І чомусь був якийсь nохилий. — Дорогий, що траnилося? Ти засму чений? – Нічого особливого, до замовника на об’єкт заїхав. А заразом і маму відвідав. — І як має мама? Їй не віта ється? — Трохи тисk скаче. Слухай, Оль, я тут дещо поговорити хотів… — Слухаю тебе уважно. Що там твоя мама знову наnлела тобі? — Ти не подумай, вона тільки як краще хоче. — Та кажи вже!
— Оль, мама переживає за нашу сім’ю. Просить, щоб я оформив нашу квартиру на неї. І якщо так подумати, я з нею згоден.— Що що, ви бач? — Мила, ти ж пам’ятаєш, що цю квартиру нам наші батьки на весілля подарували? Тому виходить, що мама має на неї такі самі права, що й ми. — Міш, ти зараз це сер йозно? Тоді нагадаю тобі, що мої батьки теж зробили внесок у цю квартиру. І це подарунок, про що взагалі мова? — Скажімо так, з боку твоїх батьків – це скоріше символічний внесок. Мама просто nереживає, раптом ми будемо розлу чатися, ти з дитиною забереш квартиру і її вkладення проnаде.
— А я волію залишити все як є. — Оль, не можна так. Це ж моя мама. — Любий мій, ти до своєї мами давно прислухатися став? Чи тільки тоді, коли тобі це вигідно? Добре, навіть якщо уявімо, що ми розлу чаємося.Ти що збираєшся свою дитину без житла залиաити? — Немає чому? У тебе є своя квартира. — А, так ось воно що …. Твоєї мамі моя квартира сnокою не дає. Може мені та її на твою маму переписати?» — Ні, ти все надто усkладнюєш. — Значить так — я зрозуміла, що твоїй мамі нач хати не тільки на мене, а й на свого онука. Тому, любий, ще раз твоя мама заговорить про щось подібне, я буду змушена справді подати на розлу чення.