Я розводжу квіти та продаю їх. Фіалки, герань, кактуси… Навесні реалізую розсаду, взимку карликові помідори. Це мій біз нес. На життя мені та моїй сім’ї вистачає. У мене дві дівчинки. Їм подобається доnомагати мені із рослинами: перебрати насіння, замовлення оформляти, полити квіти. Сестра працює на держпідприємстві. Вони із чоловіком не звикли до економії. Можуть, наприклад, придбати телевізор у ванну кімнату. Та ще й у кредит. У сестри син Олександр. Його засунули до коледжу, на юрфак. На перших іспитах витурили за неуспішність.
Сам горе-студент заявив, що ця професія не для нього і з головою пірнув у мережеві ігри. До початку нового навчального року цей недоросль не знайшов для себе відповідної спеціальності та влаштувався на шиї своїх та наших із сестрою батьків. Ось і вони згадали про мене і мій біз нес. — Сестричко, доnоможи, будь ласка! Жодних сил немає. Кредити з одного боку, Сашка із цими іграми з іншого, — сkаржилася сестра. — Відправ працювати. У той самий фастфуд, наприклад, — порадила я. — Ти що? – жах нулася сестра.-Там біганина цілий день. – Ну, можу запропонувати кур’єром у мене.
Сотка за одну доставку. — Та за такі rроші я і ніг з дивана не спущу, — насміхаючись, заявив молокосос. — Але ж це справді мало, — підтримала сина сестра. — За півгодини сотня – це мало?! — обурилася я. — Ну, підніми хоча б до двохсот! — благала сестра. — За чий рахунок? За рахунок клієнтів? Ти хоча б уявляєш, якої праці мені варто було напрацювати клієнтуру? Підніми я ціну на ту саму сотню, мої клієнти побіжать до конкурентів. Воно мені потрібне? — Спробувала спустити з небес на землю сестру. Але сестра вперто твердила своє. — Коротше. Або кур’єром за сотню, або фастфуд, — рішуче перервала я її монолог. Після цього сестра не розмовляє зі мною. Бог із нею, нехай кудахтає над своїм балбесом.