Мій двоюрідний брат зателефонував і попросив дати притулок його синові, а мій чоловік спить на кухні Я з сім’єю живу в однушці. Нас четверо: я, чоловік, донька та онука. Трохи тісно, але ми не скаржимося. Адже є люди, які в ще гірших умовах якось уживаються. Взимку чоловік спить у кухні, а влітку на балконі. Я сподівалася, що, може, донька заміж вийде, заживемо вільніше… Минулого тижня мені зателефонував мій двоюрідний брат. Раніше коли ми були маленькими, жили всі разом. У бабусі було семеро дітей і всі містилися в одній маленькій двокімнатній квартирі.
Гарні часи були. Ось один із цих моїх двоюрідних братів і дзвонив. Хоча номер був незнайомий. Почувши його голос, я зраділа: “Привіт мій рідний, як ти знайшов мене? Сто років тебе не бачила. Розкажи, як ти живеш? Як здоров’я? Як діти? Напевно, виросли, їх не впізнати. Він розповів, що в нього все гаразд. Діти виросли. Син навчається в університеті. Але він дзвонив із проханням: У мене прохання до тебе, нехай син пару місяців у тебе поживе. У гуртожитку затіяли ремонт і всіх студентів тимчасово виселяють. Йому нема куди подітися, ніде жити.
У місті, крім тебе, немає нікого. Допоможи, будь ласка, рідна моя”. Я остовпіла, слухаю і не можу сказати «ні», але і «так» сказати теж не можу. Як я можу сказати йому, що в моїй хаті місця немає. Не чекаючи моєї відповіді, він сказав: ”За тиждень він прийде. Він знає твою адресу. Дякую тобі, сестричко”, — і повісив слухавку. Він був упевнений, що я не відмовлюся, прийму його сина. Я згадала бабусю, ту маленьку квартиру, де мешкала наша велика родина. Коли вдома були гості, бабуся всю ніч просиджувала на стільці, бо їй не було де лягти. Але вона завжди була задоволеною, життєрадісною. Отак і жили. А тепер, що робити, не знаю? Потрібно з сім’єю порадитися.