Бабуся мого чоловіка-дуже свавільна особа. Вимагає з родичів абсолютного підпорядкування, а ті танцюють під її дудку. Тих своїх родичів, хто смів не слідувати її вказівкам, вона просто ігнорувала. Я бабусі не сподобалася з перших днів знайомства. Ось перелік її претензій до мене: фарбуюся яскраво, на першому місці у мене кар’єра, я маю свою, відмінну від її, думку. Вона, не криючись, заявила, що не хоче мене бачити дружиною свого онука. Онук її цінною вказівкою знехтував. Весілля ми зіграли і стали працювати і жити в орендованій квартирі. Як і більшість молодят…— У бабусі nогано стало зі здоров’ям — — сказав одного разу чоловік.
— Мама перевезла її до себе. Я висловила своє співчуття чоловікові. Адже він бабусю щиро любив. Тижнів через два чоловік знову згадав в розмові бабусю. — Мені мама передала, що бабуся згодна оформити своє житло на мене. Напевно мама набридла, що неправильно онука без спадщини залишати. Але бабуся висунула умову — ми повинні будемо подати на роз лучення. Я подумала, що він жартує. — Я серйозний як ніколи, — відкинув моє припущення чоловік.— Ти всерйоз маєш намір прийняти її умову? — здивовано запитала я. — Всерйоз, але фіктивно — — став спокійно викладати свої думки мій чоловік.
— Офіційно роз лучимося. Я покажу документи бабусі. Вона оформить квартиру на мене. Станемо там жити. Бабуся не в змозі контролювати хто там живе. А коли бабусі не стане, зареєструємо шлюб заново. Зрештою багато хто живе в цивільному шлюбі. Я з ним не погодилася. Для мене це зрада. Та й обманювати стару жінку непристойно. Трохи посперечалися, викладаючи кожен свої доводи. — Якщо ми розлучимося, то це буде раз і назавжди. Без всякого удавання — — відрізала я, поставивши крапку в неприємній розмові. Вже тиждень не розмовляємо. Статус-кво зберігається. Чи зважиться він на зраду? Не знаю.