З чоловіком ми одружилися п’ятнадцять років тому. Ми любили одне одного, ми мали спільні плани на це життя. Перші п’ять років нашого шлюбу були чудовими. Ми з чоловіком працювали, отримували хорошу зарnлату, часто відпочивали, подорожували та насолоджувалися життям. Після цього я наро дила нашого сина. Наші з чоловіком шляхи начебто більше розійшлися. Я стала мамою, була в деkреті, а чоловік був нашим єдиним годувальником. У фі нансовому плані ми нічого не потребували, чоловік справлявся добре. А ось у плані спілкування ми дуже усунулися – і це мені не подобалося. Домогосподарка та здобувач. Оскільки мені подобався порядок, я намагалася тримати квартиру в чистоті, незважаючи на те, що цілий день поралася з сином.
І замість того, щоб мені чимось доnомогти, взяти на себе якусь частину домашніх справ або хоч забрати сина з садка, чоловік міг пізно ввечері заявити, що треба для нього підготувати певну сорочку для роботи. Навіть не було надії, що він пожаліє мене і сам цього зробить. Я вставала і робила, але жодної подяки не отримувала. Навіть гірше, його вимоги зростали з кожним днем. Якось я попросила чоловіка піти разом у кіно, трохи розважитися, а він відповів, що домовився з другом посидіти в барі. Ось так йому було все одно на мене. Він навіть не помічав зміни у моїй зовнішності. Я кардинально змінила колір волосся, перефарбувалась у рудий колір, але чоловік цього не помітив, тільки через два тижні щось сказав із цього приводу.
Через стрес і нерви я скинула цілих десять кілограмів: і цього не помітив. Він зайнятий лише собою, своїми справами та планами. А я для нього лише прислуга. Все, що я роблю, він сприймає як належне. Я спробувала поговорити із ним, з’ясувати ситуацію. Але він перетворив розмову на сварkу, сказав, що я роблю з мухи слона. Я не хочу вірити, що наш шлюб приречений. Може я щось роблю не так? Може, сама винна, що чоловік вважає мене служницею? А може, мені трапився бракований чоловік, але я не хочу цього визнавати? Багато запитань у мене в голові. Але одне знаю точно: не хочу роз лучення. Мені сорок років. Тепер я змінила свій підхід. Я ставлюся до нього, як він до мене – байдуже. Працюю та займаюся своїми справами. Може, він зрозуміє, що я жінка, а чи не прислуга.