Мій чоловік зн ик на чотири роки, коли поїхав на заробітки. Якось відкривши двері і побачивши чоловіка, я вnала в неnритомність.

Ми з чоловіком довго не могли мати дітей і тому зважилися на екстракорпоральне запліднення. Через кілька днів після nроцедур чоловік відправився на заробітки. До станції призначення він не доїхав. Зник. Хоча ліkарі й не давали гарантії, але я таки заваrітніла і наро дила близнюків. Свекруха після nологів забрала нас до себе, і лише її моральна та матеріальна підтримка доnомогла мені впоратися з близнюками без їхнього батька. Чотири роки ми продовжували пошуки чоловіка. Якось… Ольга Захарівна знайшла його, який сидів біля залізничного насипу.У несвідомому стані. За тиждень вона виходила його. Фізично юнак був здо ровий. Але не пам’ятає хто він, ні де живе. Діаrноз – стійка ам незія як наслідок трав ми голови.

Поліцейські не ініціювали пошуки з метою з’ясування особи, а лише склали протокол, який згинув в архівах. Чоловік віком годився Ользі Захарівні в сини, тому вона взяла його до себе жити. Незабаром він улаштувався працювати робітником на залізниці. З того дня, як Ольга Захарівна виявила «знайця» минуло три роки. Якось він відступився на шпалах, і склад, що проходить повз, відкинув його до штабеля шпал. Від удару той вимкнувся. А коли привели до тями почав згадувати. Він згадав і те, як його викидали з поїзда, і свою дружину, і ім’я, і адресу.Ледве дотерпівши, поки йому отримані рани оброблять і замотають бинтами помчав додому. Відкривши двері і побачивши чоловіка, я впала в непритомність.

Прокинулася, почувши голос сина: «Дядько, ти хто?». А невдовзі, вся в сльо зах, прибігла свекруха. Хлопчики здивовано оглядали дорослих: дядько, весь у бинтах, ніби повернувся з війни; мама, що ні на хвилинку не відпускає дядька і ласкаво дивиться на нього; бабуся, їхня сувора бабуся, плаче і плаче, і цілує дядька. Дивно все це… Ми довго розповідали один одному про наше життя у розлуці. Потім життя потихеньку почало входити до нормального русла. Сини називаю його татом. Чоловік привіз і познайомив нас зі своєю другою мамою, Ольгою Захарівною. Тієї, яка не пройшла байдуже повз лежачого непритомного біля залізничного насипу молоду людину.