Коли чоловік покликав мене пожити з ним, я очікувала побачити шикарну квартиру, з гарними меблями, але від одного погляду на його будинок, мене стало ну дити

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Живу я в столиці, є своя двокімнатна квартира, гарна робота, але жіночого щастя досі немає. Зараз мені 33 роки, але заміжня я ніколи не була і дітей теж немає. Мені часом буває самотньо, але я не сумую, а продовжую чекати свого нареченого. Першого разу я хотіла вийти заміж у 23 роки за свого однокурсника Івана. Ми довгий час зустрічалися, а коли він зробив мені пропозицію, то я була найщасливішою дівчиною. Але весіллю не судилося статися. — Світлано, ти ж розумієш, що він з багатодітної сім’ї? Ти не зможеш переїхати до нього. Вам доведеться знімати якусь хрущовку, горбатитися на іпотеку. Ти такого собі майбутнього хочеш? Я, звичайно, могла б пустити вас жити до себе, але цього не буде, бо твій Ваня мені чужа людина.

— Сказала мені мама. Я задумалася і пішла до Вані, щоб поговорити про наше майбутнє. Йому розмова не сподобалася, він сказав, що завалений навчанням, та й працювати ночами не буде. Мені стало прикро, тому що він не був готовий піти на жертви заради мене. Ми розлучилися. Наступні мої стосунки були з чоловіком, який був старший за мене на 8 років. Він був «розведенкою» без квартири. Жив то в друга, то в гуртожитку, іноді лишався в мене. Якось він запропонував мені з’їхатися. — Давай жити будемо в тебе, а мою зарплату витрачатимемо на їжу та подорожі. Ти не подумай, я на твою квартиру не претендую. — Сказав він мені. Ну а навіщо мені чоловік без квартири? Звісно, я йому відмовила. Стала жити як раніше.

Потім подружки мене познайомили з галантним чоловіком, який мав свою квартиру. Я зраділа, нарешті, мій принц із квартирою з’явився у моєму житті. Ми зустрічалися місяць, і він покликав мене до себе. Я дуже хвилювалася, бо чекала на шикарну квартиру. У результаті, я побачила обшарпані меблі, маленьку однокімнатну хрущовку. Жити в таких умовах я не змогла б. Тому мовчки пішла та розлучилася з ним без пояснень. Подруга стали критикувати мене, бо час минав, я не молоділа. — Ніхто тебе заміж не візьме. Ось зморшки з’являться – і все. Будеш все життя самотнім – говорила мені подруга. Із подругою я теж перестала спілкуватися. Я дочекаюся своєї людини, розмінювати себе на жебраків без квартири не буду.