Там лежали дві найулюбленіші жінки Семена. -Тату, ти знову сюди прийшов. Не бачиш, що дощ зараз почнеться. Ходімо швидше. -Іду, доню, — відповів він Любі. -Навіщо ти щодня сюди приходиш? Тільки мучиш себе. Ось не прийду одного разу за тобою – то й ночувати тут залишишся. »Так, мабуть, залишусь» — промайнуло в голові у Семена. За кілька годин він спокійно сидів у своєму теплому будинку, але продовжував дивитися у дощове небо. -Тату, пішли вечеряти, у мене є 2 новини. Увійшовши на кухні, Семен побачив худого хлопця. -Це Вадік. Ми вирішили одружитися. -Тобі ж всього 20! Подумай, що сказала би мама?
-Мами б пораділа. І ще одна новина: я ваrітна. -Ну, що я можу сказати: щастя та любові – і вийшов із кухні. Люба зрозуміла, що ця ситуація – не з легких. -Вадік, Не звертай на нього уваги. Він ще не пережив утрату. Дуже любив маму. Семен багато років не наважувався одружуватися. Але одного разу він побачив її. Навіть забув, куди йшов. Незабаром він з’ясував, що звали дівчину Вірою. Вона була молодша за нього на 10 років. Якийсь час він боявся до неї підійти. А потім вона поїхала, буквально – зникла. Незабаром він дізнався, що вона заrинула – невиліковна хво роба. Серце Семена скам’яніло.
Він ходив на цвин тар майже кожен день, і приносив квіти. Завжди помічав біля цього місця жінку, чекав, поки вона піде, і лише потім підходив. Але якось вони зіткнулися прямо біля моrили: -Це Ви носите квіти? — Запитала незнайома жінка, але на Семена дивилися очі Віри. Він нічого не зміг відповісти. -А Ви її знали? — Семен не зміг встояти на ногах. Він упав, жінка теж опустилася на коліна і обійняла його. Вони nлакали кілька хвилин. Пішли вони звідти разом. Того дня Семен уперше опинився вдома у Віри. Після філіжанки чаю Семен не витримав: -Віра, виходь за мене. -Але я Надія. Ви, мабуть, ще не оговталися.
І я років на 10 старша за Вас. -Надія, виходьте за мене. Через 2 роки, яскравим весняним ранком, Надія сказала: -Я чекаю на дитину. На щастя Семена не було бол ю. Дівчинка наро дилася з очима Віри. Назвали її Любою. Прожили вони разом 17 років. Коли Наді не стало, Семен nоховав її поряд із Вірою. З того дня минуло вже 3 роки. -Тату, чому ти пішов? Вадим тобі не сподобався? -Люба, наро діть мені дівчинку з очима Віри… -Добре, тату. Тоді ти будеш щасливим? -Я буду найщасливішою людиною на землі.