Я завжди пишалася тим, що у школі моїх батьків ставили за приклад. Класна керівниця завжди говорила: – Ось Іванови у всіх сімейних естафетах беруть участь, у всьому своїм дітям допомагають. Всім би батькам такими бути. Насправді мої батьки були хорошими, та й нас вчили бути гідними людьми. Тато працював на фермі, а мати займалася домашніми справами. Жили ми не розкішно, але більшого нам було не потрібно. Коли мені виповнилося 18 років, ми не стали робити велике свято. Запросили близьких родичів та кількох моїх друзів. Коли я задула свічки, то тато підвівся, щоб сказати тост. — Дорога моя доню! Ось тобі й виповнилося 18 років. Це не проста дата, тому що тепер ти знатимеш, як це, бути дорослим.
Я у своєму житті робив багато помилок, не хочу, щоб ти їх повторювала, тому дам тобі важливу пораду: виходь заміж тільки з любові. Я одружився з твоєю мамою через те, щоб зробити 6олючіше своїй колишній коханій. І досі жалкую. Я давно чекав, коли тобі виповниться 18, бо я мріяв вас покинути. Мені хочеться пожити для себе, а не для когось іншого. Втомився я вдаю ідеальним чоловіком і батьком. Не ображайся донька, але я йду. Більше ви не побачите мене. Після цих слів він виոив до дна вміст келиха і вийшов. Гості мовчали, в кімнаті нависла тиша. Гості перепросили і теж пішли. Ми з мамою залишилися самі. Вона ոлакала всю ніч, адже вона любила чоловіка. — Як він міг зі мною так вчинити?
Клявся, що любить, а сам мріяв утекти від мене. Напевно, тому другу дитину йому заводити не хотілося – ոлакалася мама. З того дня минуло понад 20 років, але образа на батька нікуди не пропала. Він за всі ці роки жодного разу не подзвонив, не написав. А ось тиждень тому з’явився. Постукав у двері; щойно відкрила йому, то своїм очам не повірила. Він сильно схуд, став навіть нижче, ледве як пересувався: на мого батька було 6оляче дивитися. — Доню, пробач мені. Чи можна я зайду? — Ми на тебе давно чекали, заходь тат. Я не змогла його вигнати, мені його не вистачало. Розумію, що мама не буде рада його бачити, але нічого з собою не можу вдіяти.