Я вийшла заміж по ко ханню. Але все виявилося не так красиво і щасливо, як мені здавалося до заміжжя. У мене була складна вагітність. Місяцями лежала в лі карні , а чоловік тим часом розважався. Переспав не з одною, і не вважав це зрадою. Я, звичайно, дізнавшись про цьому, його не вибачила. Зібрала то небагато, що мала, і вирушила до батьків. Вони прийняли мене з любов’ю. Там і наро дила, і подала на роз лучення. Чоловік кілька раз намагався повернути мене, але я не змогла його пробачити.
Адже в цей момент мені більше всього потрібна була його підтримка, а він мене зра див. Мені було дуже бол яче. Я все пережила за доnомогою батьків, і коли дочцы було вже 3, мама вийшла на пенсію, та тато влаштував мене на роботу на заводі. Я ж хотіла бути менеджером у столиці. Але мама з татом були проти. Вони пояснювали це тим, що на заводі буду працювати до 17:00, а у столиці – до 21:00. Дитина буде в садку до 18:00, а потім мати повинна буде возитися з нею, і їй буде важко: вже не молода.
Говорили, що тато багато сил витратив на те, щоб мене влаштувати на роботу, а я відмовляюся. Це ж знахідка для мене! І дівчинкою зможу займатися і заробляти на життя. Мені це дуже не по душі, але видно — іншого виходу нема. Дідусь з бабусею готові доnомогти виростити внучку, якщо я погоджуся на їх умови, а в іншому випадку я повин на буду сама розбиратися. А сама я зараз не в силах з чимось впоратися .