Фірма, в яку я влаштувалася працювати чотири роки тому, за цей час набула великої популярності. І це багато в чому завдяки директору. Хапкого ділка і жорсткого начальника, який через свою турботу про колектив користується нашою заслуженою повагою. Колектив у нас, так само турботами директора, склався дружний і згуртований. Плинності практично немає. Тільки якщо хтось із дівчат піде в декрет. Вступити до нас на роботу можна лише якщо утворилася вакансія, і хтось із працівників доручиться за кандидата у колеги. Ось і цього разу колега пішла в декрет, директор розпорядився підібрати кандидатів на вакансію.
Моя подруга Тоня давно мріяла влаштуватися до нас на роботу, тому я зателефонувала і повідомила їй про вакансію. Тоня успішно пройшла співбесіду і її прийняли з випробувальним терміном. На три місяці. Подруга дуже намагалася довести свою профпридатність. Я теж їй допомагала в міру сил та можливостей. З першої зарплати Тоня мене запросила до кафе – вирішила проставитися. У процесі «обмивання» нової співробітниці я помітила, що подруга майже не п’є сухе біле. Поцікавилася казусом, адже я точно знала, що Тоня поважає цей напій. А тут раптом почала налягати на сік. Виявилось, що моя подруга на третьому місяці вагітності.
— Це що ж виходить? Пропрацюєш випробувальний термін, і одразу в декрет? Чому не попередила, що вагітна?! — Злякалася я. — Не хотіла упускати таку можливість, — відповіла вона. — Ти розумієш, що підставила мене? — Будь ласка, не видавай мене! Я дуже хочу працювати у цій фірмі! Я не знаю як мені бути? Доповісти начальству? Але тоді втрачу кращю подругу. Промовчати? Але ж про її вагітність рано чи пізно всі дізнаються. Директор нізащо не повірить, що я не знала про це. Я втрачу його довіру, та ще й запідозрить у махінаціях. Потім причепиться до чогось, і звільнить. І Тоню, і мене. Що мені робити?