Ніна вже третю добу не знала ні сну, ні відпочинку. Щогодини їхній син вимагав уваги до себе. Через три доби вона вирубалася поруч із ліжечком сина. Прокинулася від невдоволеного голосу чоловіка. — Куди мені обід покласти? – питав він дружину. — Не міг дістати банку з полиці. Обов’язково треба було мене розбудити? — пошепки, щоб не розбудити сина, обу рилася Ніна. — Чому в хаті не прибрано? Чому вечеря не готова? Важко було картоплі зварити та сосисок насмажити? — обу рювався ввечері чоловік. — Ти мені ні в чому не допомагаєш! Тільки вимоги виставляєш! І чому тільки я погодилася з тобою переїхати до цього міста, де ні твоєї, ні моєї мами поряд немає, щоб допомогти. Все! Я втомилася. Беру сина і їду до мами!
— Ніна спробувала підвестися на стілець, щоб дістати з антресолей коробку з документами, але змогла лише вмоститися на стіл ець і зомліла. Шви дка доправила дівчину до ліkарні. Досвідчений ліkар одразу визначив у дівчини перевтому. Пацієнтку можна було наступного дня виписати, але Марина Петрівна вирішила інакше. — Полежиш тут десять днів. Дзвони чоловікові, нехай бере відпустку. — Він не впорається з дитиною. – Не треба недооцінювати чоловіків, – відповіла Марина Петрівна. Ніна десять днів, щохвилини, консультувала чоловіка з усіх питань, пов’язаних із дитиною. Але навіть за такої щільної опіки Ігор за ці десять днів вимотався до неподобства.
В останній вечір він просто розnлакався від безсилля та втоми. — Нікому не кажи, синку, що твій тато слабак. А ще й дурень, упевнений, що дружина вдома нічим не займається. Дай мені поспати кілька годин, малюку. Як друга прошу… Ніна виписалася. Так само сидить удома з сином у декреті. Але тепер у неї різко поменшало навантаження. Ігор із роботи летить додому, щоб допомогти дружині, чим зможе. Щонайменше займатися сином, щоб дати дружині можливість займатися власними справами. А по суботах взагалі проганяє дружину з дитиною гуляти, а сам займається генеральним прибиранням у квартирі. У неділю ж, гуляє із сином години три-чотири. Щоб Ніна змогла відпочити…