Це історія про мене. Мені тоді було вже 26 років. Я давно хотіла дитину, але наро дити я могла її тільки від одруженої людини. Любила я його. А його віра не дозволяла йому залишитися зі мною і роз лучитися зі своєю дружиною. Так я заваrітніла, мій kоханий підтримував мене. І всі мене підтримували в моїй родині, крім мого батька. Для нього це було ганьбою, наро дити — будучи незаміжньою. Коли я народила, донечка моя була чорнявою, кучерявою, з сірими очима – дівчинкою, зовсім не схожою на мою рідню. Ми всі її любили крім мого батька, він навіть не бачив свою внучку. У будинок рідний я з нею не приїжджала, так як була не бажаним гостем.
Мама всіляко просила мене приїхати, але я знала, що тільки вона мене чекає вдома. Мені було прикро за свою дочку, що вона з народження позбавляється уваги свого дідуся. У мене є ще брат, він мене дуже любить і любить також мою дочку. Коли моїй доньці виповнилося два роки, мій брат вирішив одружитися. Ми були запрошені на весілля, але я до останнього не хотіла приходити, не хотіла псувати торжество своєму брату. Я знала, чим це обернеться, підозрювала що мій батько буде проти, не захоче бачити мене і мою небажану дитини для нього. Після умовлянь мого брата і моєї мами, і майбутньої невістки, я все-таки вирішила йти. На весіллі було безліч дітей, моя дочка виділялася з них,
не тому, що вона красуня, ні, просто, вона була самою темненькою. Вона завжди була під моїм наглядом. Я знала і знаю, що мій батько дуже любить дітей, але не очікувала такого побачити: коли обернулася, я помітила мого батька з моєю дитиною. Донечка моя сиділа на руках у мого тата. Вони обіймалися і про щось розмовляли. Весь вечір так і пройшов, я не стала втручатися. В кінці вечора мій батько підійшов до мене, ми обнялися, і тато попросив у мене вибачення, і попросив повернутися додому з онукою. Гості були в курсі нашого kонфлікту, вони всі перешіптувалися. Але мені було неважливо: я пробачила свого батька, тепер у моєї дочки є дідусь. Чи це не щастя?