Моєму синові 48, мені 70. Син вже 10-ий рік, як не працює, а на одну мою зарплату жити неможливо. Він і не збирається так-то працювати … я працюю до 6-ї години, а потім вдома займаюся домашніми справами. Від сина допомоги зовсім ніякої. Він раз у раз цілими днями валяється на дивані, клацаючи насіння або хрустячи чіпсами. З дивана він піднімається тільки в тyaлeт і спати. Він навіть на вулицю не виходить. Раніше, коли він працював, він ще спілкувався з ровесницями, деякі дівчата з роботи навіть спілкувалися з ним, а тепер взагалі ніякого спілкування із зовнішнім світом.
Всі мої подруги зараз з колясками ходять, а я тільки про наречену мрію. Я всіх подруг вже попросила поцікавитися, може у кого є знайома неодружена дівчина, хоча кому здався такий мужик… Коротше, я вже не знаю, як можна вирішити цю 48-річну ոроблему, тому що він повністю відхиляє всякі можливості змінити своє життя на kpaще. Моя подруга каже, що після звільнення у багатьох людей в такому віці починається деոрeciя.
Якщо до звільнення більшу частину дня вони проводять зі своїми друзями, з якими у них є спільні інтереси, то після, їм буває складно звикнути до нового темпу життя, і починається такий тривалий період апатії. Але невже період тривалий настільки, що може тривати до восьми років? Жах, не знаю, як бути далі. Я вже готова прийняти в свою сім’ю будь-яку дівчину, аби вона була. Я б не хотіла залишати сина одного на старості років. Вся моя надія зараз на моїй майбутній невістці, яка витягне мого сина, а слідом і мене з цієї безпросвітної діри.