Мені 46 років. І місяць тому я народила двох чудових дітей – Артура та Олену. Ця подія принесла мені стільки радості та щастя, що навіть словами не описати. Однак ні моя мама, ні моя сестра не спромоглися відвідати нас. А родичі чоловіка також проігнорували цю подію. Причина? Наш вік. Колись я не думала про дітей, чесно. Я була молодою, насолоджувалася безтурботним життям, ходила клубами, танцювала на дискотеках. Що ще потрібне юній дівчині для щастя? Коктейлі, шанувальники, нічні вечірки. Моя душа співала з радості. Але у 22 роки я зустріла Остапа. Він був красенем, з бородою та в окулярах, з чудовим почуттям гумору. Дівчата натовпами бігали за ним, але він обрав мене. Це чудово підняло мою самооцінку. Остап мав свою квартиру, машину та сімейний бізнес.
Advertisements
Його батьки володіли кількома магазинами одягу та заробляли гарні гроші. Я думала, що зустріла свого принца на білому коні. Остап став моїм квитком у безтурботне та щасливе життя. Я вже мріяла про весілля, гарне плаття, про те, як ми вирушимо в медовий місяць до Єгипту. Але для Остапа наші стосунки були не такими серйозними. Проживши у нього в квартирі всього місяць, я одного разу повернулася з салону краси і виявила, що замки у квартирі поміняли, а мої речі винесли надвір. Без пояснень та попереджень.
Єдине, що я від нього почула, було: “Ми з різних світів, ти мені не підходиш”. Наче я була взуттям, яке він приміряв і вирішив повернути. Після цього я дуже переживала. Схудла на 15 кілограмів, ходила, мов тінь. Волосся випадало, і я носила перуки чи капелюхи. Звичайно, все це дуже позначилося на моєму здоров’ї. Різке схуднення вдарило по жіночому організму. Я перенесла операцію, лікувалась, пила ліки, намагалася відновити сили, але нічого не допомагало. Тоді я вирішила зосередитись на кар’єрі. Я любила робити манікюр, і це стало моєю справою. На щастя, я мала багато клієнтів, і я заробляла непогано. Взяла кредит та купила невелику двокімнатну квартиру.
Потім ще накопичила на машину. У 33 роки здійснила свою мрію – відкрила власний салон краси, де зі мною працювали молоді майстри. Два роки тому я зустріла Дмитра. Він працював неподалік і одного разу випадково зайшов до мене в салон розміняти гроші. Отоді я знову закохалася. Ми швидко почали жити разом та розписалися. А потім почали думати про дітей. Вік дав про себе знати, і нічого не виходило. Тоді я наважилася на ЕКЗ. Молилася Богу, щоб він послав мені дитину і дав шанс стати матір’ю. І Бог почув мої молитви.
Я народила двох здорових дітей, а пологи пройшли легко. – Ти збожеволіла? Які діти у твоєму віці? Ти хоч про це подумала? — дорікала мені мама по телефону. – Та в мене скоро онуки будуть, а ти вирішила народжувати? Сестро, ти вже для цього дуже стара! – кричала моя сестра. Ніхто з родичів нас не підтримав. На виписці з пологового будинку на мене чекали лише Дмитро та фотограф. Ми зробили декілька пам’ятних знімків та поїхали додому. Минув місяць, а ні моя мама, ні сестра так і не приїхали. Вони кажуть, що я зганьбила їх перед усім містом тим, що зважилася народити в такому віці. Але хіба я винна, що захотіла мати свою сім’ю? Хіба це гріх?
Advertisements