Кілька років тому мій дідусь овдовів. Нещодавно він познайомився з жінкою, яка жила по сусідству. Вони були давно знайомі, але просто як сусіди. А тепер вони по-іншому дивилися один на одного. Дідусеві було дуже нудно, і він часто почав приходити в гості до бабусі. А потім він почав приходити кожен день і незабаром переписав свій будинок на дочку і переїхав жити до бабусі. Дідусь виявився дуже вправним. Він у буквальному сенсі перетворив будинок для бабусі. Бабуся для нього смачно готувала, наводила порядок і чистоту. Їм було дуже цікаво разом: вони дуже багато спілкувалися, розмовляли.
Обидва були дуже щасливі. Але незабаром сталося найжахливіше. Бабуся захворіла, і лікарі сказали, що нічого доброго чекати не слід, і вона скоро залишить цей світ. Дідусь дуже сильно переживав, тому що він любив її всім серцем. Кажуть, що в такому віці дуже важко полюбити, але любові всі віки покірні, і дідусь обожнював її. Діти дідуся зібралися і вирішували, де буде той жити. З дітей ніхто не хотів забирати до себе, тому що у всіх були якісь «поважні» причини. Один казав, що у нього квартира маленька, другий стверджував, що його діти маленькі, скоро повинні піти в школу.
А дочка, на яку дідусь переписав будинок, взагалі хотіла віддати свого батька в будинок престарілих. Я просто не розумію, як можна так поводитися зі своїм батьком — з людиною, який вклав у тебе все своє життя. Дуже сподіваюся, що мого дідуся не відправлять в будинок престарілих і з його дітей хтось забере все ж старого до себе. Бідний дідусь і так розбитий вщент, адже він зовсім недавно знову відчув себе щасливим, а тут ще виявляється, дітям він зовсім не потрібен.