Вранці я поспішала в університет, мені залишалося здати останній іспит і тоді можна буде сказати, що я відмінно закінчила юридичний факультет. Вранці я прийняла душ, вирішила одягнутися ошатно, все ж останній іспит, більше цього не повториться. Я злегка підфарбувала очі, найкраще влітку виглядає блиск для губ. А плаття вибрала світле з маленьким волошками. Під сукню мені підійшли босоніжки, які я давно не носила. Вся така легка і повітряна я вибігла на вулицю. Пройшла одну зупинку, бо мого автобуса не було видно.
І тут нога різко зісковзнула, я спіткнулася і боляче впала на землю. У той момент я згадала, чому так давно не одягала ці босоніжки, у них був не міцний ремінець, і я спіткнулася саме в той момент, коли ремінець відірвався. Я встала на ноги, і на одній нозі дострибала до перехрестя. Тут зупинилася красива сіра машина. З неї вийшов молодий хлопець, на пару років старший за мене і вирішив допомогти. Виявилося, що нам потрібно їхати в одну сторону, так що я сіла до нього в машину. По дорозі ми розговорилися. Але я помітила, що моя нога стала опухати.
Коли я дійшла до кабінету і сіла за парту, щоб готуватися до відповіді, то відчула різкий і нестерпний біль в нозі. Мабуть, коли я впала, у мене щось сталося з ногою, і тільки зараз все посилилося. Я встала перед екзаменаторами, але біль був такий сильний, що я не змогла вимовити і слова. На подив, я помітила, що один з екзаменаторів був той самий милий хлопець з машини. Після мого провалу він повіз мене в лікарню. Завдяки йому мені вдалося перездати свій іспит, а через рік ми в той же день повінчалися. І все завдяки слабкому ремінцю на босоніжках.