Я можу ще зрозуміти мам, які доїдають за своєю маленькою дитиною. Але доїдати за мужиком, я вважаю, це вже перебір. Ситуація ускладнюється тим фактом, що смакові уподобання у мене та у мого чоловіка – цілком протилежні. Плюс до всього, для мене це якось принизливо. Ми заробляємо як звичайна родина. Я працюю в магазині продавщицею, а чоловік – слюсар. Як би там не було, я не вважаю нашу родину настільки бідною, що не можемо дозволити собі викинути недоїдані шматочки. Одного разу я прямо сказала чоловікові про те, що мені не подобаються його вказівки — доїдати з йього або з моєї тарілки те,
що на них залишилося, коли ми вже наїлися. Так наша розмова трохи розлученням не закінчилася. Він грюкнув дверима і пішов ночувати до друга. Я, звичайно, розумію, що він ріс у бідній родині, де їжа була на вагу золота. Але якщо ми зараз нормально заробляємо, навіщо переносити дитячі травми в доросле життя? Він ріс у сім’ї з трьома дітьми. Можна зрозуміти їхню ситуацію. Тож у нас навіть дітей немає! Навіщо така економія? Коли ми тільки одружилися, чоловік відкрив для себе факт, що морепродукти – не такі вже й дорогі, і вони не є їжею аристократів, як все дитинство вселяли.
Якось свекруха вирішила, що продасть свою квартиру в рідному місті, і переїде до нашого міста. Оселилася вона неподалік, тому чоловік часто ходив до неї в гості та відносив порції того, що ми їли. До цього все у нас було нормально: ми майже щодня обідали у кафе чи ресторанах, замовляли те, що нам подобалося. Але коли свекруха побачила, що входить до нашого раціону, такий скандал влаштувала – що аж згадувати страшно. Того вечора до чоловіка повернулися спогади з дитинства, і цей кошмар він завантажив до нашої родини. Не думайте, що я схиблена на їжі, але ця ситуація вже повністю переходить усі межі.