Моя дочка дуже вихована дівчина. Вона знає, з ким і як треба говорити, як поводитися в різних місцях і ситуаціях. Вона знає також усі правила етикету, але була в ній одна дивна тоді для мене риса: вона ніколи не поступалася місцем у громадському транспорті. Я думала, як їй не соромно за таку поведінку… вона ж доросла дівчина, розуміє, як складно деяким людям старшого віку просто стояти на ногах. Якось я не витримала і запитала дочку: — Маша, скажи, як тобі не соромно сидіти на своєму місці, поки поряд стоїть бабуся, наприклад?
Невже совість тебе не мучить? — Ні, — спокійно і різко відповіла дочка і розповіла мені історію. Одного разу, коли нога моєї доньки була в гіпсі після перелому, вона поступилася місцем бабусі в автобусі. Ну, вона сподівалася, що бабуся відмовиться сісти і попросить Машу залишитись на місці, адже бабуся була нестарою, а вона не могла довго стояти на ногах. Натомість бабка лише кілька разів штовхнула дочку, щоб вона «рухалася швидше» і поскаржилася,
що якщо й поступаєшся людині місцем, то треба робити це швидше. Мою Машку тоді захистили інші пасажири автобуса, але другий випадок ще гірший. Маша поступилася місцем дідусю в метро. Той облапав мою дочку і назвав її дівчиною легкої поведінки просто тому, що та була в сукні вище коліна. Дізнавшись, що пережила моя донька, я сама почала по-іншому дивитись на все це. Тепер я приймаю її вибір поступатися місцем лише людям з явними травмами ноги. Вік не означає нічого, якщо з ним не приходить мудрість.