У мене є старший брат Петро і він вже майже 20 років живе в США. Здавалося б, що людині треба — має будиноk, на пенсії, діти дорослі. Ось живи та радій, але ні. Для мене новина, що брат хоче продати будиноk, який под арував мені 20 років тому, стала просто несподіванкою. Виявляється, йому зараз необхідні гроші, онукові на навчання, і він вирішив продати будиноk, в якому вже не живе майже чверть століття. І все б нічого, якби в цьому будинку не мешкала я і моя сім’я. Мене розбудив телефонний дзвінок о 6 ранку, дзвонив Петро: — Привіт, Василь. Як життя? — Віт ання. Та ніби помаленьку, а ти що так рано дзвониш? Щось трапилося? — Ой ні. Я забув про те, що у вас ранок. Все добре, просто хотів з тобою поговорити про будиноk. — А що не так?
— Розумієш, мені потрібні гроші і я вирішив його продати. За документами він же мій, значить, я як власник маю право робити з ним, що хочу. Тому вам варто пошукати, де жити. Не поспішай — у тебе є місяць — думаю ти вирішиш питання з житлом. Сказати, що я був шокований, то нічого не сказати. Коли брат залишив будиноk мені, я і не думав, що потрібно було його переоформити на себе — я довіряв Петру. Розумію, я будиноk не будував, але ж йому він не був потрібен — повертатися він не планував. Коли я заселився в будиноk, то ще не був одружений — мені було всього 18. Тепер же у мене і дружина і троє дітей — куди мені з ними йти. Тим більше, ми багато грошей вклали в ремонт.
Ми побудували басейн, замінили всі вікна і комунікації, поб удували гараж, дбали про присадибну ділянку — я витратив на благоустрій будинку кругленьку суму, за яку б купив квартиру. І що тепер? Просто піти, а всі гроші забере брат? Це хіба справедливо? Ну і йти з дому, в якому прожив 20 років на знімну квартиру, не дуже хочеться, а грошей, щоб купити нове житло, я не маю. Невже брат цього не розуміє? Він навіть не запропонував поділити гроші навпіл. Невже так надходять рідні? Моя велика помилка, що я так і не переоформив будиноk на себе — але я не думав, що родичі так можуть вчинити