Розлу чилася з чоловіком, коли мені було 30 років. Залишилася з 6-річним сином Денисом. Не було у кого просити допомоги, тому я вирішила поїхати на заробітки у Португалію. Провела я там 12 років. Повернулася додому, коли мені було 42 роки. Повернулася і виявила, що єдиний син мене нена видить. Я розумію його: залишила маленького хлопчика, можна сказати, на свавілля долі – в селі у своєї мами. Там він провів все дитинство; бабуся любила його, але материнське тепло нічим не замінити. Я повернулася, тому що моя мама пішла з життя. На гроші, які я заробила за ці роки в Португалії, купила синові квартиру в місті,
де він збирався вступати.Там він зараз і живе. Але зневажати мене він не перестав. Скільки б я не намагалася пояснити йому, що все це було тільки заради нього – лід у його сер ці мені розтопити не вдалося. -Ти ж розумієш, які тоді були часи. У мене не було іншого виходу. Я ора ла з ранку до ночі, щоб ти ні в чому не потребував. І ось, купила тобі квартиру. Я усвідомлюю, що син, в силу віку, не згадає ті жа хливі умови, в яких ми опинилися, коли його батько пішов з сім’ї. Не зрозуміє він так само і те, в яких жа хливих умовах я була на чужині, але всі зароблені гроші – до копійки – відправляла на батьківщину, щоб він ні в чому не потребував.
Тепер у Дениса є дах над головою, але під цим дахом мені немає місця. Тому я вирішила відремонтувати будинок матері, і перебратися туди. Так і залишилася б одна, коли б до мене не почав частіше заходити сусід Степан. Коли він дізнався, що я живу одна, запропонував допомогу по дому. Кілька разів допоміг мені виправити недоліки в будинку, встановити меблі – а незабаром наші посиденьки перетворилися в щось більше. Я ж не стара, і ще маю шанс на щастя. Син каже, що, якщо я вийду за Степана, то він перестане зі мною спілкуватися. Але я виберу своє щастя.