Я працювала в продуктовому магазині. У той день було трохи покупців. На касу підійшла літня жінка. Я її обслужила. Літня жінка мене привабила спантеличеним поглядом на покупку. По ній було видно, що вона багато набрала продуктів і не знала, як це тягнути додому.- Далеко нести? — я запитала у неї.- Так, — відповіла жінка похилого віку.Мені стало чомусь шкода стареньку- Давайте я вам допоможу, — набилася я.Вона не стала сильно відмовлятися. Я попросила мене підмінити на касі, так як у мене був законний обід. Жертвуючи своїм обіднім часом, я допомогла жінці похилого віку.По дорозі я з нею познайомилася і вона охоче розповіла про своє становище. Антоніна Іванівна розповіла, що вже в свої 78 років їй ніхто не допомагає. Сина поховала — помер від раку.Дочка неблагополучна спивається потихеньку і не згадує про свою матір. Провівши її до квартири ми з нею попрощалися. Вона мене віддячила добрим словом і побажала гарного нареченого. Я їй з посмішкою сказала, що вже заміжня і маю двох дітей.Потім ми не раз ще бачилися.Я їй так само допомагала донести сумки з продуктами. Антоніна Іванівна постійно запрошувала на чай після цього. Так у мене проходили обіди — за чаєм і частуваннями. Вона вже знала мій розклад змін і приходила саме в мою зміну.
Одного разу на роботі Антоніну Іванівну не зустріла. Я насилу дочекалася кінця зміни. Після робочого дня я швидко помчала до неї додому і стала стукати в двері. Після довгих спроб достукатися до квартири, ззаду мене пролунав жіночий і незадоволений голос:- Чого ломишся ?!- Я до Антоніні Іванівні, — різко повернувшись, відповіла я.Це була сусідка навпроти по сходовому майданчику- Ти Віка? Подруга Антоніни? Багато вона про тебе розповідала- Так, — відповіла я.- Учора поховали Антоніну. Ось тобі записка від неї. Просила передати, коли її вивозили з серцевим нападом — простягнула сусідка, складений листочок, тремтячою рукою.Я поклала цей листочок в кишеню, була в шоці і не могла читати, прийшла додому ніби в тумані, розповіла чоловікові про це. Він уже давно знав про Антоніні Іванівні. Про листочку я забула. Знайшла його, коли я збиралася прати речі і перевіряла кишені. Там було написане не акуратним почерком, оскільки швидше за все писала вона цю записку вже в поганому стані. У листі було наступне:
«Віка, мені більше нема кого попросити. У мене є внучка Даша. Вона від тієї самої неблагополучної дочки. Дочку позбавили батьківських прав, і зараз внучка знаходиться в дитячому будинку. Я її відвідувала кожні вихідні дні. Я хотіла б попросити тебе, відвідувати її по міру можливості.
І подзвони за цим номером … »Внизу записки був написаний номер. Набравши його, я почула чоловічий голос. Пояснивши чоловікові всю ситуацію, він відразу зрозумів з ким веде розмову і запросив мене приїхати за однією адресою.Ми поїхали з чоловіком разом за цією адресою. Як виявилося це була нотаріальна контора. Там нам оголосили заповіт Антоніни Іванівни. Вона переписала квартиру.На вихідних ми з чоловіком поїхали в дитячий будинок, де нас прийняли і привели нам Дашу. Це була світловолоса 10-річна дівчинка. Вона нас так зачарувала, що по приїзду додому, ми вирішили удочерити. Діти наші вже досить дорослі прийняли, як свою.Через три роки після подій, я з чоловіком посварилася дуже сильно. Посварилися ми через дрібницю. Чоловік пішов з дому до своеї матуси, і цілий місяць не з’являвся. Все ж він повернувся додому, і стали жити як раніше.Минуло ще 7 років. Даша вже виросла. Квартиру, яка нам дісталася від її бабусі переписали на неї. Але вона не поспішала переїжджати туди. Вона здавала квартиру свою, а жила з нами. Вся сім’я як і раніше жила в одній квартирі. Дорослі діти не стали тікати з сімейного гнізда. Одним буденних ввечері я чекала з дітьми чоловіка з роботи. Він запізнювався. Раптом я почула, як чоловік входить в будинок і я побігла зустрічати його. Але на порозі він був не один. Чоловік тримав за руку маленького хлопчика. — Я тобі зараз все поясню, — почав чоловік.
Я розуміла, що ця дитина не чужа- Ходімо їсти, — я перебила невпевнені спроби почати розмову зі мною, — все потімПісля вечері, коли дітей поклали спати, відбулася довга розмова.- Це було сім років тому? — почала я.- Так. Тільки знай, люблю я тебе. Це було тоді, коли ми з тобою посварилися і я пішов жити до матері. Там я довго пив. Так мене п’яного прихистила Лена. З тобою я тоді думав все … думав, що не повернуся. Поживши у неї 2 дні, зрозумів, що це не моя жінка. Постійні у неї п’янки, гулянки. Ось я і пішов. А мені сьогодні подзвонили, щоб терміново приїхав. Не знаю, як вони мене знайшли. Коли я приїхав, то побачив моторошні умови для проживання. Лена нічого мені не сказала. Сказала лише своєму синові: «Дивись, твій папка приїхав». Малюк до мене підбіг і обійняв мою руку. Потім Лена пояснила, що взялася за них опіка. І якщо я з собою не заберу, то пацана заберуть до дитячого будинку-чоловік вилив мені все — скажеш здати його в дитячий будинок ?! Здам! Я його не ростив.Я зупинила чоловіка і сказала, що ранок вечора мудріший. Ми лягли спати. На ранок я прокинулася і дивилася на хлопчика. Він був так схожий на мого чоловіка. Після цього я зрозуміла, що він наш і нікуди його не віддамо.