Коли я увійшла до квартири, мене зустріло неприємне видовище: мій син кричав на свою дружину, яка нестримно nлакала, паралельно збираючи речі. Я негайно втрутилася і сказала синові покинути квартиру та дозволити мені розібратися в ситуації. Побачивши стан невістки, я зрозуміла, що краще діяти швидkо. Коли я втішала свою невістку, щось мені нагадало про моє власне минуле. Якось я був у схожій ситуації,
коли мене виставили з власного будинку з дитиною на руках. Я знала, яке це, коли нікуди йти і нема до кого звернутися. Заспокоївши її, я вирішила взяти справу до своїх рук . Я передала право власності на квартиру своїй невістці, щоб її ніколи не спіткала та сама доля, що й мене. Це було важке рішення, але я знала, що це правильно. Коли син повернувся, я показала йому документи та пояснила йому ситуацію. Однак він не сприйняв це добре і вибіг із квартири,
сказавши, що більше не хоче бачити мене. Моя подруга nосварила мене за те, що я віддала квартиру невістці, сказавши, що я можу опинитися на вулиці, якщо моя невістка знову вийде заміж. Але я лишилася при своєму. Я краще житиму з невісткою, ніж із сином, який виставить своїх дітей на вулицю. Я вважаю, що моя невістка хороша людина, і я довіряю їй турботу про квартиру. Нехай я і втратила сина, але я не піду на компроміс зі своїми принципами, коли на кону благополуччя моїх онуків.