Наша дочка два роки тому вийшла заміж. Ми зі сватами вирішили об’єднати гроші і подарувати молодим квартиру. Молодята обидва працювали, так що змогли на свої гроші зробити в квартирі гарний ремонт. А потім дочка повідомила, що ваrітна. Ми всі були так раді довгоочікуваній новині. Але за нею послідувала поrана новина-зятя звільнили з роботи. Ми сказали, що допоможемо дітям з початковими витра тами. Разом зі сватами поїхали в магазин, купили для майбутнього онука ліжечко, коляску, одяг, памперси. Накупили всього, що тільки можна. Поки дочка була в деkреті, зять лежав на дивані і поки не збирався виходити на роботу. Ми зі сватами допомагали дітям і після народ ження онука, купували їм їжу, платили за комунальні.
І так пройшов вже рік.Зять ніби не збирається вставати зі свого дивана, це почало дра тувати і насто рожувати. — Дочка, а чому чоловік твій все ще не працює? Скільки можна просто так вдома сидіти, рік пройшов. — Мамо, у нього вища освіта, він не може куди попало влаштуватися. — Та нехай вже хоч куди-небудь влаштується, йому сім’ю годувати треба, у нього дитина маленька росте. — Ми поки що шукаємо для нього хорошу фірму, але там співробітники ще не потрібні. — Так може планку опустіть і на іншу роботу нехай йде. Якщо він був настільки цінним співробітником, то його відразу б вже взяли.
— Мамо, ну що ти таке кажеш. Навіщо нам даремно час витрачати на ці співбесіди, ще нер вів стільки піде. — Звичайно, по-вашому, краще час витрачати на лежання на дивані. Після цієї розмови дочка на мене обра зилася. А нещодавно ми всією сім’єю зібралися у нас вдома, відзначати півроку онука. Ми зі сватами вирішили накрити стіл, бо знали, що діти самі не в змозі. І тут зять раптом заявляє, що бабусі і дідусі поскупилися на подарунок для онука. Після цих слів його вил аяла його мати. Після свята ми поговорили зі свахою, і вирішили, що зять дійсно зна хабнів. Тепер ми обмежимо їм rроші, а то і зовсім більше давати не будемо. Тільки їжу будемо купувати і для онука. Нехай зять нарешті сам на роботу вийде.