Після весілля ми із чоловіком вирішили жити окремо. І нас все було чудово. Ми виховуємо сина, йому 4 роки. Жили ми мирно, щасливо. Принаймні до того моменту, поки до нас не приїхала мама чоловіка. Вона продала свою однушку, тепер хоче жити у просторій трикімнатній квартирі. І поки що шукає нову, приїхала до нас. Я була не в захваті, але й не чинила опір. Адже це мати мого чоловіка, а він є її єдиним сином. Але жити з нею під одним дахом було просто нестерnно. З перших днів вона стала критиkувати все, що я робила, стала нав’язувати свою думку, втручалася в наше життя.
У присутності чоловіка робила зауваження, мовляв, неправильно виховую сина, у мене неправильний підхід до виховання і т.д. . Натякала, що я ще й поrана мати, у домашніх справах не розуміюся, неправильно мию підлогу – і всі ці зауваження у присутності чоловіка. Я взагалі мирна людина, не люблю kонфліктів, сkандалів не влаштовую. Але мій терпець якось закінчився. Після її приїзду я була, як на голках. Вирішила з нею поговорити тет-а-тет. Я їй сказала, що вона має з’їхати з нашої квартири, ми не можемо довго жити під одним дахом.
Але вона відповіла, що не збирається йти, вона перебуває у квартирі сина, залишиться стільки, скільки знадобиться. Моє виховання не дозволяло її вигнати з нашої квартири, але я поставила умову, вона повинна протягом тижня знайти потрібну квартиру і переїхати; інакше вона опиниться надворі. Через два дні вона зателефонувала мені і сказала, що знайшла квартиру поблизу нашого будинку, попередила, що незабаром прийде по речі. На мій подив, чоловік підтримав мене, хоч і не показував. Тепер у нашій квартирі знову мирно і спокійно.