Зараз мені вже за 60, доньці 40, а онукам по 16 та 10 років. Якось наслідувала я приклад подруг – і поїхала заробляти гроші за кордоном. Мені не потрібен був величезний будинок, але й жити далі в напіврозваленій хатині ми більше не могли. Будинок наш потребував капітального ремонту, а грошей не було зовсім. Коли я повідомила своє рішення чоловікові, він радісно підтримав мене. Звичайно, він же знає, як живуть сусіди: дружина працює, а чоловік із дітьми сидить і чекає, доки вона надішле їм гроші. Але річ у тому, що нікому з рідних я доnомагати не збиралася. Старша донька була вже одружена, чоловік згодом змирився, а молодшій доньці взагалі було все одно – лише 10 років.
Якось мені вдалося взяти відпустку на роботі, і вирішила я поїхати на батьківщину. Погода була теплою, тому вирішила, що заразом і на городі попрацюю. Але робити там нічого не довелося: донька з чоловіком усе вже скосили, поправили, забралися – коротше, привели все до ладу. Взагалі, я обожнюю цю парочку: заробляють вони не дуже багато, зате вміють розподіляти гроші так, щоб на все вистачало. На руках у мене була величезна су ма, якої вистачила б не просто на ремонт, а аж на будівництво нового будинку. Побувши трохи у своєму рідному селі, я вирішила відвідати доньку із зятем у їхній міській квартирі. Живуть вони в однушці, яка дісталася зятю від тітки. Але молодята кажуть, що збирають на нову квартиру, адже в одній уже дуже тісно. Коли ми попили чай, донька вирішила вийти прогулятись.
Вона почала одягатися, і я помітила, що одягла вона тільки тонку курточку та кросівки. -Дочко, ти чого? Холод на дворі! Застудишся! -А У мене нічого іншого немає. Мені в цей момент стало дуже приkро. Приїхала з величезною сумою, а дочці носити нема чого? Дістала 300 євро, вручила доньці та сказала: -Давай, прямо в магазин. Купи собі щось. Коли я залишилася одна в їхній квартирі і почала спокійно оглядатися на всі боки, зрозуміла, що будівництво мого будинку може ще почекати: доnомагатиму поки що своїй доньці. Через місяць я вирішила куnити їм троячку – і купила. Донька із зятем відмовлялися приймати такий солідний подарунок, але я наполягла на своєму. -Однушку не продавайте. Ще знадобиться. Коротше кажучи, я повернулася до Італії без грошей – але зате така щаслива…