Півроку тому Міла пішла з дому. Її рішення не зрозуміли ні чоловік, ні діти, ні батьки. Усі вважали, що вона має зразкову сім’ю, тому її вчинок засудили. Все якось сталося саме. Сиділа Міла якось на роботі, час наближався до кінця робочого дня. Вона сиділа і розуміла, що не хоче повертатись додому. Нічого хорошого там її не чекає, тільки побут та споживче ставлення. Діти вже дорослі, синові вісімнадцять, а дочці двадцять п’ять. Дочка вже заміжня, живе окремо. Чоловік сприймає її як безкоштовну прислугу, основна функція якої підтримувати чистоту та затишок у будинку.
Між ними давно немає нічого емоційного. Син звертається тільки тоді, коли хоче їсти, потрібні чисті сорочки чи грошей не вистачає. Сиділа Міла і похмуро думала про своє життя. Раптом до кабінету зайшов Павло, який працює у сусідньому відділі. Він запитав, чому вона тут сидить, коли робочий день закінчився. Мила сама не знає, що на неї знайшло, але вона раптом узяла і поділилася з ними своїми думками. Павло, со ромлячись, запропонував залишитись у нього. Вона давно йому подобалася, але він ні на що не сподівався, знаючи, що вона заміжня.
Міла теж спочатку зніяковіла, але погодилася. Ви скажете, що в наявності падіння моральних принципів. Тільки спали вони у різних кімнатах. А вранці Павло приготував сніданок. Це було дивовижно для Міли, але дуже приємно. Він її оповивав турботою, тому Міла так і залишилася жити в нього. Діти, чоловік та батьки після цього з нею порвали всі зв’язки. Але вона по-справжньому у свої сорок років уперше щаслива.