З Надею я познайомився через соцмережі. У листуванні вона здалася мені ідеальною жінкою, яку тільки можна зустріти. Я мріяв про те, щоб нарешті її побачити наживо. Якось отримав від неї повідомлення: “Приїжджай до мене! Я живу сама, нікого з близьких у мене не залишилося”. Внизу дівчина вказала свою адресу. Попрощався з рідними та вирушив у дорогу. Вона чекала на мене на вокзалі. Наживо Надя була красивішою, ніж на фотографіях. Того вечора ми сиділи на її кухні і розмовляли про все на світі. Мені здавалося, що я знаю цю жінку все своє життя. – Михайле, тебе не бентежить наша різниця у віці? Мені вже за 30, а тобі лише 27 – хлопчина ще зовсім. – Та який же я “хлопчина”?
Я здо ровий чоловік! – Справді? Чоловік має заробляти гроші на сім’ю. Одним словом, якщо хочеш бути зі мною, тобі доведеться багато працювати. – Я хочу! Дуже хочу. Обіцяю тобі – тепер усе буде зовсім по-іншому. І дотримався свого слова. Знайшов роботу у її місті, почав приносити до будинку неnогані гроші. Декілька разів навіть матері певні су ми пересилав, дзвонив їй раз на тиждень. Мати все допитувалась, звідки в мене гроші взялися, не вірила, що я сам їх заробив. Якось Надя сказала: – Мишко, треба навідатися до твоїх рідних. Гроші грошима, але обійми рідного сина матері нічого не замінить. Через тиждень ми приїхали до мого рідного села. За 5 років тут майже нічого не змінилося.
Все пошарпане, брудне, страաне – ніби й не живе ніхто в тій хаті. Я познайомив батьків і братів зі своєю дружиною, і ми сіли до столу. Добре посиділи, душевно. Потім я підвівся, закотив рукави і пішов працювати. – Сину, навіщо ти це робиш? – Та як же, тату! Люди з вас сміються. У селі хати, як на картинці, одна ваша аж перекосилась. – Ну, то й що? Нам так добре. Тоді я зрозумів, що не хочу бути таким, як мої батьки. Хочу отримувати від життя все, що можу, але не задарма, а за свою працю та відданість справі, яку роблю. Дякувати Богові, що зустрів Надю, яка витягла мене з того болота. Запропонував братам переїхати до міста, але вони не захотіли – надто вже міцно приклеїлися до маминої спідниці. Я так не хочу жити!